Від поля до порту: як зміниться агрологістика

Блог
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Іван Кунь, інженер, співзасновник інжинірингової компанії Interprojekt GmbH

Нещодавно на одному аграрному заході став учасником цікавого спору, що стосувався елеваторних потужностей. Зіткнулися дві позиції. Одні спікери стверджували, що елеваторних потужностей в Україні вже більше, ніж достатньо. Інша група сперечальників наполягала, що елеваторів як і раніше не вистачає.

Як представник інжинірингової компанії, яка щорічно проєктує і модернізує не менш двох десятків елеваторних комплексів, стверджую, що обидві думки описують лише частину реальності, яка склалася в Україні і матиме місце і в наступні роки.

У короткостроковій перспективі елеваторів для задоволення, скажімо, «первинних потреб» агровиробників, достатньо, але для довгострокової перспективи потрібні додаткові потужності, при чому наступного технологічного рівня розвитку.

Що це означає?

Вже багато агропідприємств так чи інакше вирішили для себе питання зі зберіганням зернових: модернізували старі або побудували нові елеватори. Однак, сучасний елеватор — це не тільки "бочка" для надійного зберігання зернових.

Це, перш за все, логічна інфраструктура, яка повинна зібрати партію і швидко відвантажити в порт, бажано без втрати якості. А це вже наступний технологічний і логістичний рівень. Припускаю, що такі логістичні хаби стануть актуальним запитом на найближчий час. Зараз вже спостерігаємо тренд, який підтверджує цю думку: замовники, для яких ми будували елеватори у 2016-2017 р.р. з січня 2020 року звертаються із запитами про розширення потужностей по відвантаженню, модернізації елеваторних потужностей.

Чим це пояснити? Україна щорічно нарощує обсяг вирощеного зерна. Цифра минулого року, яка ще років п'ять тому здавалася недосяжною, сьогодні вже нікого не дивує: 98,5 млн. тонн зерна. Поки що обсяг все ще превалює над якістю, а українські виробники продовжують тиснути на глобальний ринок дешевою української ціною із все ще низькою якістю. Але думаю, що питання формування окремих партій більш якісного зерна — це теж найближча перспектива. Вже деякі зернові компанії стали переформатовують бізнес і починають вирощувати більш якісну зернову групу.

Якщо повернутися назад до логістики та подивитися, що ще вплине на зміну саме аграрної логістики, то треба, звичайно, розглянути такий фактор як зміщення кліматичних зон. В результаті чого всі великі обсяги зерна будуть вирощуватися в таких областях як Сумська, Чернігівська, Київська, Житомирська, Хмельницька, Львівська, Тернопільська, Вінницька, Полтавська, які розташовані не так вже і близько до портів. А отже потрібні ефективні логістичні рішення. Очевидно, що при таких обставинах попит на залізничні перевезення всередині країни буде збільшуватися і вимагати інвестування.

В той же самий час все більш актуальним стає питання річкових перевезень. З’являється необхідність в перевальних хабах, які зможуть забезпечувати швидке навантаження та  перевантаження на водний транспорт. Вже кілька українських компаній розглядають можливість оптимізувати транспортні витрати з північних областей країни, прораховуючи необхідні інвестиції у річкові перевезення. Також кілька гравців думають про інвестування в мережу регіональних транспортних логістичних перевальних пунктів, до яких увійдуть потужності зі швидкого приймання та швидкого відвантаження.

Очевидно, чим вище контроль за логістичним ланцюгом «від поля і порту», ​​тим простіше мінімізувати витрати на логістику, при цьому зберігши якість і підвищивши швидкість.