Десантник Олександр Єрощенко врятував життя побратима ціною власного (відео)

Десантник Олександр Єрощенко врятував життя побратима ціною власного (відео)
3802
Зворушлива історія про коротке, але насичене та яскраве життя десантника Олександра Єрощенка. 

Стримуючи ворожу атаку, Сашко кинувся під кулі терористів. Більш безпечну ділянку він доручив своєму товаришу. 

Лише через рік матері загиблого десантника зателефонував побратим її сина, що вижив у тому бою.



Сашко Єрощенко дуже любив життя з його нежданими проблемами, несподіваними радощами та невідомим майбутнім. 

Він поспішав жити, без умовностей та фальші, намагаючись проявити себе всюди. Неначе відчував, що йому відміряно не дуже багато. Він встиг опанувати в коледжі професію кулінара. 

Встиг одружитися, відслужити строкову, не зважаючи на викривлення хребта. 

Як говорить матір солдата, Сашко упросив лікаря дати йому дозвіл на проходження служби. «Він все життя мріяв бути військовим. Дуже просив лікаря. І його взяли», — говорить мати десантника Наталія Дубчак.

За її словами, Сашко двічі намагався вступити до військових вишів, та на заваді ставали лікарі — з тим же суворим діагнозом «викривлення хребта».

Олександру таки вдалося вмовити лікарів і піти служити за контрактом. Також встиг закінчити історичний факультет, потім працював у військовому музею.

За рік до війни він починав писати кандидатську, але російська агресія навесні 2014-го року перекреслила всі мрії Олександра. Він без вагань пішов захищати Україну.

Спочатку Єрощенко потрапив у зону АТО у складі добровольчого батальйону оперативного призначення Національної гвардії. 

«Коли вони вже полетіли під Слов’янськ, він два тижні розповідав мені, що начебто його взводу не пощастило, бо їх залишили при штабі. 

Розповідав байки, що вони возять тушонку, — розповідає мати загиблого бійця. — Він так мене беріг».

Радості матері не було меж, коли оперативний добровольчий батальйон Нацгвардії повернувся на ротацію. 

Та Сашко й не думав відсиджуватися вдома — з третьої спроби він все ж потрапив до одного з підрозділів 95-ї окремої аеромобільної бригади, де він став довідником БТР-80.

«Він дуже пишався тим, що перевівся до нас в бригаду. Був радий носити тільняшку. 

І дуже швидко „влився“ до нашого колективу і вже скоро став своїм», — говорить побратим Сашка Володимир Зубань.

Про Сашка товариші говорять, що він був справжнім чоловіком, світлою людиною. 

«Був хорошим вірним другом. Був з тих, хто прикриє спину побратиму», — говорить командир одного з відділення у 95-й бригаді Сергій Ранш.

Останній бій для Єрощенко був на околицях Дебальцевого. У той фатальний день під час того, як підрозділ Сашка відбивав атаку російських окупантів, він вчинив як справжній десантник. 

Втримуючи ворожий натиск, Сашко кинувся під кулі терористів, доручивши товаришу більш безпечну ділянку. У тому протистоянні десантний Єрощенко загинув.

Лише через рік до матері Олександра зателефонував його побратим Володимир Вовченко, що залишився живим у тому бою завдяки Сашкові. «Через рік після загибелі сина знайшовся той хлопчина, про якого все думала чи живий він. 

А він виявляється теж шукав мене увесь цей час, — говорить Наталія Дубчак. — Він почав дякувати мені за Сашу, за те, що завдяки вчинкові сина, у Володимира народився син». 

Наталія назвала Володимира своїм сином та просила зберегти його життя, яке він вберіг завдяки Сашкові.