Торгівля "по-українськи". Вітчизняні експортери ризикують зникнути з ринків

Торгівля "по-українськи". Вітчизняні експортери ризикують зникнути з ринків
3205

Світові ціни — американські гірки для вітчизняних експортерів. А на фініші на українського виробника може чекати скорочення виробництва чи навіть закриття. Деякі експортери вимушені продавати товар за ціною собівартості. Для інших дешевше взагалі не продавати: українські аграрії скаржаться, що простіше лишити зерно в елеваторах, ніж знайти хорошого покупця.

Разом з тим експорт товарів і послуг скоро поб`є рекорди: $12,4 млрд у І кварталі 2017 року, що на 28% більше, ніж у 2016-му. Та за цими цифрами криються старі проблеми: невміння адаптуватися до потреб зовнішніх ринків, концентрація на сировинному експорті.

Із ким торгуємо?

У період згортання торговельних стосунків із Росією та початку блокади окупованих територій Донецької й Луганської областей ми чули негативні прогнози для української економіки. Однак довоєнний рівень стрімко відновлюється, і українському виробникові така вимушена географічна трансформація загалом на руку. Нові ринки — нові можливості.

Для повернення до довоєнного рівня експорту, а тим більше — для його зростання, потрібні нові партнери й підтримка тих торговельних угод, які вже існують. За даними Мінекономрозвитку, основним партнером України й досі лишається ЄС — 36,4% обсягу експорту. А от частка Росії нині складає лише 14%.

Завдяки відмові Мінська підтримати російські обмеження на українські товари, доля експорту до Білорусі практично не скоротилася.


Тут криється одна з проблем українського виробника — надмірна концентрація постачання товару до однієї чи кількох сусідніх країн. У разі економічних проблем під загрозою опиняється стабільність збуту, а отже — економіки в цілому. Історично український виробник орієнтувався на обмежений перелік країн для експорту продукції. Зазвичай — це ринки пострадянських країн.

І от уявімо: продукція адаптована до стандартів однієї—двох держав. Стандарти ці не найвищі. Раптово ринок для України закривається. Виходити на інші ринки виробник не готовий — продукція не адаптована. Проблема в тому, що у виробника часом з`являється думка на кшталт: "і так все добре". Мовляв, нащо далі турбуватись за розвиток, ми і так на хорошому рівні.

Український бізнес поки не навчився будувати гнучкі стратегії продаж, план дій на випадок зміни умов на ринку. А це величезний ризик. Провідні світові експортери теж ризикують, але переважно обдумано. Ми ж часто зазнаємо втрат через звичайне нерозуміння власних можливостей та логістичного потенціалу.

Скажімо, українські фермери зазвичай важко впроваджують у свою роботу передові технології, які можуть підвищити врожайність, ефективність праці, прибутковість підприємства. Причини — не тільки фінансові, але й страх перед змінами. Світові ж стандарти вимагають швидкого реагування, навіть випередження.

Що експортуємо?

Сировина й напівфабрикати мають украй нестійкі ціни на світовому ринку. Скажімо, металургія або молочна продукція значно залежать від коливання цін світових конкурентів. А от високотехнологічні галузі самі диктують умови. Наприклад, експортна продукція харківського “ФЕДу” просто не має аналогів на ринку. Цей машинобудівний завод виробляє апаратуру для аерокосмічної промисловості, машинобудування, залізничного транспорту.

Враховуючи високі витрати на логістику та не завжди високу конкурентоспроможність українського виробника, навіть незначні зміни на світовому ринку часто призводять до торговельного колапсу. Зниження цін може спричинити закриття частини підприємств галузі. Наприклад, металурги наразі продають товар за ціною собівартості.


Що далі?

Бізнес-клімат та вдосконалення структури торговельно-логістичних мереж всередині країни – основа успішного експорту. Все велике починається з маленьких кроків.

Синергія імпорту й експорту – це необхідність. Українська економіка потребує модернізації, а ринок — відкритості. Ми можемо виробляти високотехнологічні товари із високою доданою вартістю тільки тоді, коли стандарти всередині країни будуть високими, а ринок — відкритим до інвестицій.

Зміна державної політики. Слід запровадити національну систему оцінювання якості регулятивного середовища з позицій експорту.

Потрібно створити державну експортно-кредитну агенцію (ЕКА). Її метою повинна стати підтримка національного виробника та експорту його продукції. Головна функція ЕКА — своєрідне фінансове посередництво між експортером та імпортером, яке може набути форми страхування ризиків, коротко- та довгострокових позик, кредитів. Гарантом фінансових послуг ЕКА має виступати держава, однак сама агенція може бути як публічною, так і квазі-публічною інституцією.

В світі існує понад 70 ЕКА. Маючи українську експортно-кредитну агенцію, будь-який експортер зміг би отримати “фінансову подушку” для інвестицій у експортну діяльність та страхування ризиків на нових ринках. Практика створення таких агенцій підтвердила свою успішність у інших країнах: Hermes (Німеччина), Coface (Франція), Atradius (Нідерланди), EDC (Канада), USExim (США), Sinosure (Китай) тощо.

Треба змінити бізнес-клімат та бізнес-культуру. Йдеться про перехід до європейських методів ведення бізнесу: стратегічного планування та вміння правильно оцінювати ризики; побудови корпоративної культури в компаніях на основі поваги до клієнтів; забезпечення високого рівня якості продукту та якості виконання робіт працівниками всіх ланок. Розуміння клієнтів, ринкової ситуації та вектору розвитку компаній.

Последние новости: