Ми були, були на селі…

Економіка
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Про реальну кадрову ситуацію в агросфері — на прикладі західного та північного регіонів України, які вже відчувають дефіцит робочих рук. і не лише кваліфікованих

Поки HR-спеціалісти в столичних офісах вигадують чергові “заманухи” для нових кадрів, регіональний роботодавець з сільськогосподарської галузі чітко розуміє, що здобувач в агросфері хоче одного: щоб платили, не чіпали зайвий раз своїми тімбілдингами та іншими дурницями, а подекуди просто купили хату й дозволяли приходити на роботу з похмілля.

Кадрова дірка

Західна та Північна Україна — не лише регіони ризикованого землеробства, а й суцільна кадрова “дірка”. Адже на будь-які економічні та соціальні проблеми населення Львівщини чи Тернопільщини одразу ж реагує міграційним потоком у сусідню Польщу чи Німеччину, а працездатне населення Чернігівщини та Сумщини починає шукати кращої долі на дні пляшки.

“Де мені взяти кадри? Хто сюди приїде працювати? — бідкається Ігор Трепаченко, власник ПП “Трепаченко” (Чернігівська обл.). — Чернігівщина і Сумщина завжди були депресивними регіонами з низьким рівнем добробуту населення та високим рівнем пияцтва. В нас найнижчі зарплати, низька народжуваність та висока смертність, великий відтік молоді в міста, до столиці та за кордон. Якщо раніше люди масово виїжджали до Росії, зараз вони їдуть до Норвегії, Франції. І зупинити ці потоки практично неможливо. А лишається хто? П’яниці, ледацюги, пенсіонери. Кого з них мені взяти на роботу?”.

“Наші виробничі активи розділяються на два умовні кластери: Східний та Західний. Як і всі гравці аграрного ринку, ми стикаємося з нестачею кваліфікованих працівників саме робітничих спеціальностей — це стосується і рослинництва, і елеваторного господарства, і цукрового виробництва, — пояснюють БІЗНЕСу в HR-департаменті холдингової компанії “Астарта-Київ”. — Цей ринок праці — вузький, і щороку він стає стає все вужчим. Причин декілька. Найгострішою, звичайно, є проблема з виїздом людей на заробітки, і в західному регіоні ця тенденція більш виражена. Це вже не просто одиничні історії — бувають випадки, коли до сусідніх європейських країн переманюють цілі бригади. Досвідчені електрики, зварювальники, інший технічний персонал — цих спеціалістів все важче втримати в Україні. Також помітна тенденція останніх років, особливо для Західної України, коли переманюють агрономів до Таджикистану, Казахстану”.

Зірки народжуються на землі

На робочому столі Олега Барана, власника та генерального директора ТОВ “Барком” (Львівська обл.), лежать два десятки книжок Карла Сьюелла “Клієнти на все життя”.

“Для працівників офісу придбав, — пояснює пан Олег. — Хочу, щоб почитали, хороша книга”.

У компанії “Барком” розуміють, що кадри треба виховувати, а тому активно співпрацюють з ПТУ та місцевими аграрними вишами задля залучення студентів до себе на практику з подальшим можливим працевлаштуванням. “Ми не шукаємо зірок, а намагаємося самостійно навчити всього вчорашніх студентів та охочих працювати. А потім — втримати, якщо існує ризик, що людина може, як той батрак Микола Джеря, податися на заробітки за кордон. Загалом, ми лояльно ставимося до потреби працівника у виїзді на сезонні роботи. А якщо йдеться про питання незадоволення заробітною платнею, умовами роботи, посадою, то ці проблеми прагнемо вирішувати одразу на місці. Бо на нового робітника треба буде витратити ще багато часу”, — пояснює керівник ТОВ “Барком”.

Окрім звичних інструментів мотивації та залучення працівників у вигляді “білої” та своєчасно виплачуваної зарплатні, фінансової допомоги у разі потреби, безкоштовних обідів тощо у “Барком” насамперед намагаються створити доброзичливу та сприятливу робочу атмосферу.

Для керівництва компанії важливо бути відкритим, доносити цінності компанії та останні новини до всіх своїх працівників. Задля цього тут щомісяця видається газета “Простір для Своїх”, в якій можна почитати статті, рецепти, ознайомитися з “топом” продажів, а також дізнатися цікавинки в колонці “100 слів про життя компанії”.

“Я прихильник різного роду корпоративних заходів, але противник частих і часом зайвих активностей, щоденного водовороту офісних інтерактивів. Все це відволікає і не дає можливості зосередитися на виконанні робочих і нерідко рутинних обов’язків. Крім того, я чітко розумію, що в моїх підлеглих ще є сім’я, дім, особисте життя, дозвілля. Я не намагаюсь замінити працівникові все життя роботою в моїй компанії. Я, як роботодавець, розумію, що у робітників є своє приватне життя і насамперед йому вони хочуть приділяти вільний час і заради нього вони, власне, і приходять щодня на роботу”, — ділиться своїми міркуваннями Олег Баран.

Схожі міркування і в “Астарти”: “Ми працюємо “в білу”, формуємо кадровий резерв і розвиваємо програми мотивації та кар’єрного зростання працівників, допомагаємо з облаштуванням соцінфраструктури в селах, але, хай там як, рівень життя у сусідніх європейських країнах вищий, і відтік робітників триває”.

Не можна не сказати

Найскладніше роботодавцю-сільгоспвиробнику знайти працівників звичайних робітничих професій: свинарку, доярку, тракториста, продавця тощо. Бо, по-перше, здобувач з дипломом вищого навчального закладу не хоче обіймати низькокваліфіковану посаду, нехай навіть вступав він у виш за сало, разів зо три ледь не був виключений, а диплом соромно комусь показувати через оцінки в ньому. По-друге, існує висока конкуренція у залученні кадрів робітничих спеціальностей, особливо якщо йдеться про великі міста чи регіони, де є скупчення кількох агро- чи харчових виробництв.

“Нам не вистачає слюсарів з ремонту автомобілів, трактористів-машиністів сільгоспвиробництва (важкі трактори), а також інженерів, агрономів, сервісних інженерів. Особливо гостро відчуваємо нестачу молодих кадрів, які, на жаль, виїздять за кордон. Тому ми розробили спеціальний проект “Світ аграрних професій”, за допомогою якого популяризуємо серед дітей професію аграрія ще зі шкільної лави”, — розповідає Марина Завустяненко, в.о. керівника департаменту персоналу групи компаній Ukrlandfarming.

Мережа магазинів м’ясо-ковбасних виробів “Родинна ковбаска”, що входить до складу ТОВ “Барком”, представлена переважно на Західній Україні, а також у Києві, і загалом нараховує 260 точок продажу. Знайти кадри для обслуговування своїх магазинів керівництву компанії було складно, адже попит на таких працівників великий, а конкуренція між роботодавцями жорстка. Зокрема, й з боку Європи. Та й робота непроста. До того ж в уяві багатьох немодна й непрестижна.

Говорячи про робочі спеціальності та обслуговуючий персонал агровиробництв, слід згадати про непопулярну, втім, наявну проблему пияцтва та крадіжок. “У нас в регіоні бути хорошим роботодавцем — це дозволяти своїм найманим працівникам зранку похмелитися. Багатьом так погано, що стати до роботи вони можуть лише після ста грамів. Така реальність, — нарікає пан Трепаченко. — За 19 років у сільському господарстві, якби ви лише знали, скількох я закодував!”.

А розкрадання добрив, паливномастильних матеріалів, зерна, м’яса, свиней, курей, індиків, будівельних матеріалів, обладнання має місце у багатьох агропідприємствах України в усіх без виключення областях.

Набута проблема

Більшість аграрних підприємств, зосереджених у регіонах, зараз потерпають вже не стільки від нестачі кваліфікованих кадрів, скільки від елементарного дефіциту робочих рук взагалі.

Якщо з наймом адмінперсоналу проблему так-сяк вирішити можна, то знайти профільних спеціалістів дуже складно. Наприклад, в “Астарти” за останні два роки з’явились п’ять нових елеваторів. Колективи компанія намагається сформувати передусім з місцевих жителів або мешканців сусідніх населених пунктів. “Якщо не знаходимо профільних фахівців, пропонуємо навчання, можливості для кар’єрного зростання. Або працевлаштовуємо сімейні пари. Головним спеціалістам, які готові переїжджати для роботи на наших підприємствах (самі або з родиною), наприклад головним агрономам, інженерам, теплотехнікам, ми пропонуємо відповідну додаткову компенсацію до заробітної плати”, — розповідають в компанії.

Треба зазначити, що такої ситуації варто було очікувати: ще років п’ять-сім тому спостерігалось певне перенасичення ринку вільними працівниками, на яке накладався низький рівень зарплат. Однак аграрні роботодавці, що мали, власне кажучи, непогані прибутки та розуміли серйозність кадрової ситуації, продовжували платити так мало, що в якийсь момент іноземний роботодавець став милішим серцю українського здобувача. А оточуючий добробут та цивілізованість більшості європейських міст “зігріли душу” українця, який звик бачити у себе на батьківщині лише безладдя, відсутність інфраструктури та низьку оплату його щоденної праці. Тому нині, попри масовість пропозицій та подекуди конкурентну заробітну плату, запропоновану місцевими роботодавцями, наші люди вже не хочуть повертатися назад.

“У себе в господарстві, де я вирощую майже 100 тис. індиків одночасного утримання, я і ветлікар, і спеціаліст з раціонів, і навіть бухгалтер. І справа не в тому, що я не вмію делегувати обов’язки своїм підлеглим чи хочу сам все робити. Причина такої моєї багатофункціональності полягає у кадровій специфіці нашого регіону та ситуації з кадрами в країні в цілому”, — підкреслює Ігор Трепаченко.

З вікна “мерседеса” трохи інший світ

Зараз так багато розмов, особливо з боку компаній, що сидять у затишних київських офісах, про те, що в них і на роботу беруть і людей різного віку, і вчорашніх студенів, і всіляко застосовують для утримання персоналу різні важелі впливу, як-от: тімбілдинг, корпоративні походи, безкоштовні курси англійської. Проте ретранслятори отакої корпоративної культури, вигаданої вищим керівництвом і спущеної у низи, просто не замислюються над тим, що все це часто не потрібно і не затребувано працівником, адже в усіх свої інтереси, різний рівень англійської, різні погляди на дозвілля. А ще вчорашні працівники, а нині — безробітні здобувачі, пам’ятають, як компанія, котра була усім (бо все у житті працівника зосередила навколо себе), в скрутні періоди абсолютно безжально і безапеляційно скорочувала найвідданіших та найсумлінніших.

До того ж нинішній працівник хоче відпрацювати робочі години і піти додому, вчасно отримати конкурентну зарплатню і поїхати із сім’єю подорожувати чи піти на ті курси, на які він хоче сам, а не на ті, на які його відправила компанія.

Та й ситуація у регіонах діаметрально протилежна тій, що має місце у великих містах. Адже те, чим хизується більшість великих компаній у містах-мільйонниках, — це звична, а не героїчна реальність регіонального роботодавця у сфері сільського господарства.

“Я купую своїм кращим працівникам хати в селі, вчасно плачу зарплату. Невисоку, як для кого, але на рівні нашого регіону — 5 тис.грн. Я готовий брати до себе працівників різного віку, але вони не хочуть їхати до нас чи лишатися тут. Людям нічого не треба, і ситуація чим далі, тим гірше. І з цим треба щось робити на державному рівні. Соціальна відповідальність за жителів місцевостей, де ми, середні агровиробники, працюємо, — це не зона нашого впливу, це зона впливу держави. Вона зобов’язана вкладати у розвиток інфраструктури, покращення умов для жителів села, забезпечення їх усім необхідним для нормального, не гіршого, ніж у європейських селах, життя, залучення молодих фахівців після закінчення університетів”, — зауважує пан Трепаченко.

Селу потрібні доярки і трактористи

Загалом, в Україні бракує агрономів, тваринників, механізаторів, трактористів, пташниць, доярок. Та насправді ситуація з кадрами в нас нічим не гірша за ситуацію в усьому світі. Вона не краща, але й не найгірша. Хоча й складна. Агровиробники відчувають конкуренцію з боку інших учасників ринку — як сільськогосподарського, так і харчового напрямків. Адже це такі галузі, де у цілому світі, а не лише в Україні, відчутний дефіцит кадрів.

“Найскладніше знайти спеціаліста в регіонах, тому ми не обмежуємося населеним пунктом, де розташовуються активи “Агротрейд”, а шукаємо для себе персонал і в сусідніх селах чи містечках. А потім намагаємося забезпечити людей житлом, гідною зарплатнею, яку, до речі, переглядаємо щорічно, забезпечуємо кар’єрне зростання. Багато ми робимо і для навчання. Особлива наша гордість — агрошкола для студентів та випускників аграрних вишів”, — розповідає Юлія Єфімова, директор департаменту персоналу групи “Агротрейд”.

Людей мало, бажаючих працювати — ще менше, спеціалістів взагалі практично вдень з вогнем не знайти. Ринок пропозиції кадрів звужується, а попит росте надшвидкими темпами. А от тенденції роботизації не так швидко приходять у наше життя, щоб якось урівноважувати цей процес. Та і не завжди роботизація й автоматизація можуть замінити людину.

Але вихід знайти можна. От, до речі, європейці — німці, наприклад, для того аби мати сильні робітничі кадри, свого часу вкладали багато грошей саме у професійно-технічні училища, розробляли державні програми, залучаючи до цього процесу бізнес. Але наразі їм так само тяжко, тож вони думають про те, аби відкрити двері ще й українцям.

 

Наталія Колос