Рівні серед перших

Економіка
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

2019 рік увійде в історію завдяки рекордному врожаю зернових, рекордному скороченню поголів’я та несприйняттю рекордною кількістю аграріїв законопроекту про відкриття ринку землі

Українські аграрії нарешті таки підкорили й опанували найкращі світові технології, які й дозволили поставити власний рекорд валового врожаю-2019: 92 млн т зернових, зернобобових та олійних! Завдячуючи цьому, Україна увійшла до світового клубу агарних країн, що впливають і на ціни, і на біржі.

Мовою цифр

Країна зібрала такі врожаї основних експортних культур: пшениці — 28,2 млн т, кукурудзи — 9,5 млн т, соняшнику — 11,5 млн т. Найвища врожайність зернових та зернобобових була зафіксована в господарствах таких областей: Черкаська — 70,5 ц/га, Вінницька — 70,0 ц/га, Хмельницька — 69,2 ц/га, Сумська — 65,2 ц/га, Київська — 63,1 ц/га.

Неочікуваною проблемою для українського агровиробника-рекордсмена стало суттєве укріплення гривні, що зробило поточні ціни на зерно, а особливо кукурудзу, абсолютно неприйнятними. І це в той час, як у найзапеклішого конкурента України на світовому ринку — Аргентини — локальна валюта стрімко девальвувала, що надало перевагу тамтешньому збіжжю. А оскільки більшість українських аграріїв наприкінці року потребували обігових коштів хоча б для зберігання зернових, все це разом підштовхнуло виробників до передчасного продажу врожаю попри несприятливі ринкові умови та далеко не рекордні ціни на нього. Як приклад, можна нагадати ситуацію з Єгиптом, який цього року закупив українського зерна на 30% менше, ніж минулого року, — близько 2,5 млн т проти 3,3 млн т. А Єгипет, треба сказати, завжди був стратегічним експортером українського збіжжя та ключовим ринком збуту.

Звісно, можна виробляти і менше зернових, але тут важливо пам’ятати: виростиш мало — знайдуться ті, хто виростить більше. І тоді є ризик лишитись не просто зі своїм незначним врожаєм, а ще й з мізерними зовнішніми цінами на нього.

“З економічної точки зору український АПК вкотре продемонстрував стабільно високі результати. Історичний врожай основних зернових та олійних культур свідчить про те, що українські аграрії підвищують продуктивність праці, роблять все, щоб покращити технології. Однак ціни цього року були дещо низькими”, — підкреслює Алекс Ліссітса, президент Асоціації “Український клуб аграрного бізнесу”, генеральний директор “ІМК”.

Крім питання ціни на збіжжя не давали українському аграрію легко дихати ще й логістичні труднощі, з якими вітчизняні виробники сільськогосподарської продукції та трейдери стикаються щороку. Адже рекордний рівень виробництва та необхідність експорту величезних обсягів зерна зумовлює проблему його доставки у порти залізницею. Хоча керівництво “Укрзалізниці” навсібіч твердило, що робить усе можливе, аби покращити існуючу ситуацію: збільшує кількість маршрутних станцій, закупає додаткові вагони. Та, попри це, багато українських аграріїв самостійно вирішували проблеми перевезень: хтось з трейдерів закупав свої вагони, щоб таким чином розширювати логістику, хтось власним коштом ремонтував автошляхи.

“Кожна аграрна компанія намагається розв’язати цю задачу своїми силами. Питання потужності української залізниці, українських доріг і річок все ще не вирішене. А невирішене питання логістики — це недоотримані державою податки. Один з найбільш маржинальних секторів економіки нині втрачає через відсутність стратегічного плану розвитку інфраструктури. І це не лише питання запуску нових товарних вагонів, яке кожен бізнес намагається вирішувати самостійно. Бо якщо вагони компанії ще можуть купити, то як розв’язувати системні проблеми інфраструктури? Лагодити дороги локально? Чистити річки самостійно? Такі рішення занадто дорогі для компаній”, — наголошує Іван Кунь, генеральний директор компанії “Інтерпроект”.

Тваринництво

Тим часом якщо рослинництво та землеробство приносять агровиробникам прибуток і рентабельність, то для господарств тваринницького напряму 2019 р. став роком перелому та кризи.

По-перше, африканська чума викосила помітну кількість свинарських господарств. Через неї цьогоріч було вирізано 0,5% поголів’я свиней. Тож наразі в Україні нараховується близько 6 млн голів. Спалахи хвороби фіксувалися практично по всіх регіонах країни. Не обійшла вона й такі великі підприємства, як, наприклад, “Галичина-Захід” (5 тис. голів свиней одночасного утримання), які були змушені винищити своє товарне та маточне поголів’я. Але найприкріше, що більшість господарств, що “згоріли” від чуми, не повідомляли про це жоден з державних органів та продовжували здавати таких свиней на переробку, ускладнюючи і так непросту епізоотичну ситуацію в країні та сприяючи активному поширенню збудника хвороби.

По-друге, разом зі спеціалізованими підприємствами активно скорочували поголів’я і господарства населення. Головна причина у даному випадку крім хвороби — незацікавленість товаровиробників у вирощуванні свиней, що обумовлено збитковістю виробництва та зниженням середніх цін реалізації на 9,1%. Хоча впродовж року ціни на свиней у живій вазі були стабільними та не опускались нижче 40-42 грн за 1 кг беконної свинини. А в останньому кварталі на тлі дешевого зерна та помірних цін на соєві шроти та макухи рентабельність цього бізнесу покращилась. Через дефіцит якісної свинини попит на беконну свинину був постійним. Загалом свинарство давало стабільні прибутки впродовж року, але виключно виробникам з високою культурою ведення технології та якісною генетикою, що є запорукою високої якості м’яса.

Найгірше склалася ситуація у молочному тваринництві. Так, цьогоріч поголів’я ВРХ у спеціалізованих господарствах становило 3,3 тис. голів, що на 4% менше, ніж 2018 р. “2019 р. загрозливими темпами продовжила розвиватися тенденція скорочення поголів’я ВРХ та свиней. Причини цього криються у частих спалахах вірусу африканської чуми свиней, зростанні внутрішніх цін на кормові зернові культури та комбікорми, підвищенні вартості ветеринарних препаратів, а також у нарощуванні поголів’я птиці”, — пояснює Наталія Копитець, провідний науковий співробітник Інституту аграрної економіки.

Поголів’я овець та кіз 2019 р. скоротилося порівняно з показниками 2018 р. на 2,6% в усіх видах господарств: у сільськогосподарських підприємствах на 7,5%, а в господарствах населення, де утримується 87,3% поголів’я цих тварин, — на 1,9%. Це обумовлено збитковістю галузі, адже баранина та козлятина є малопоширеними видами м’яса в Україні. Їхня частка в структурі ринку м’яса становить лише 1%.

Суттєво кращою була ситуація у птахівництві. Так, поголів’я птиці збільшилося на 4,6% — до 230 млн голів. У господарствах населення воно теж зросло — на 0,4%, а в сільськогосподарських підприємствах, де утримується 59,2% поголів’я птиці, — на 7,8%. Такій тенденції посприяли ціни та низька купівельна спроможність українців, які останніми роками надають перевагу відносно дешевому м’ясу птиці. Тож птахівнича галузь стає економічно вигіднішою та ефективнішою. Але, знов-таки, тут не вистачає розвитку альтернативних видів птахівництва, як-от: вирощування гусей, індиків, цесарок, качок. Ці підгалузі станом на зараз стагнують.

Ліквідація Мінагрополітики та законопроект про ринок землі

Найнегативнішим підсумком цього року в аграрній площині, без сумніву, можна назвати ліквідацію профільного міністерства. Цей крок уже має негативний присмак та матиме неприємні наслідки у майбутньому.

Щодо позитивних сигналів, то 2019 р. справедливо можна назвати роком дискусії про запровадження ринку землі. Самий факт, що земельний законопроект було прийнято у першому читанні, вже є позитивним сигналом для ринку. Але є й інший бік медалі, і це — рекордне невдоволення та несприйняття законопроекту аграріями та окремими фахівцями, які продовжують використовувати маніпулятивну риторику, популяризувати безпідставні страхи, наводити негативні приклади Аргентини, Бразилії чи Руанди. Хоча в Україні всі добре знають про наявність тіньового ринку землі, який дуже вигідний великим аграріям і, навпаки, зовсім невигідний власникам цієї землі. Відкриття ринку — це підвищення вартості землі, інвестиції, конкуренція, довгострокові стратегії, зокрема інвестування в переробку та інфраструктуру.

Незважаючи на те що нещодавно спостерігалося певне призупинення фінансової та інвестиційної активності в галузі, окремі аграрії почали вирізати худобу та позбуватися тваринницьких ферм. Однак більшість експертів сходяться на думці, що це тимчасове явище. За два-три роки після відкриття ринку землі та стабілізації ситуації українські аграрії знову почнуть вкладати у розвиток, нарощувати поголів’я та запускати тваринницькі ферми.

“Щоб якось тримати ситуацію під контролем у цей перехідний період, необхідно надати підтримку середнім та малим агрогосподарствам. Насамперед це стосується тваринництва, садівництва, машинобудування, а також усього, що має стосунок до малих фермерів та їхніх об’єднань, тобто кооперативів, кластерів. Ці види підтримки необхідно залишити, можливо, модифікувати, але залишити однозначно”, — наголошує Ольга Трофімцева, колишня виконуюча обов’язки міністра агрополітики.

Про дотації

У державному бюджеті на 2020 р. Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства обіцяло аграріям 8,4 млрд грн на підтримку, але до другого читання Закону про Бюджет ця цифра зменшилася вдвічі — до 4,4 млрд грн, не досягнувши обіцяного 1% ВВП. Але найгірше те, що держбюджет не містить детального розподілу коштів на кожну програму. А це означає, що Кабмін в “ручному” режимі визначатиме, кому і скільки дотацій дістанеться.

Необхідні програма державної підтримки аграрних виробників, ясність щодо кредитування, компенсація кредитних ставок, доступ до дешевих грошей — все це є важливми передумовами для конкурентності дрібних виробників по відношенню до великих гравців на агроринку.

“У мене немає жодних ілюзій щодо цього Бюджету. Я прекрасно бачу, що він не є соціально спрямованим і суттєво не відрізняється від Бюджету-2019. Бюджет ніколи не був і не може бути ідеальним, адже є велика кількість програм, які вимагають додаткових коштів. Однак заради об’єктивності хочу підкреслити: агросектор заслуговує значно більшої підтримки та уваги, ніж йому зараз пропонують”, — запевняє Сергій Лабазюк, почесний президент групи компаній Vitagro.

Експорт та імпорт

Протягом січня — вересня з країни було експортовано агротоварів на $15,8 млрд. Загальний зовнішньоторговельний оборот продукції АПК за звітний період досяг $19,97 млрд — на 18,6% більше, ніж за аналогічний період 2018 р.

thngfhmyyfhbgv1Рейтинг країн — імпортерів вітчизняної агропродукції очолив Китай. З початку року Піднебесна закупила українського продовольства на $1,364 млрд, що майже на 85% перевищує відповідний показник минулого року. Друге місце належить Єгипту, який імпортував з України сільскогосподарської продукції на $1,188 млрд. Значну допомогу українські експортери отримали також з Нідерландів ($1,125 млрд), Індії ($1,114 млрд), Туреччини ($1,051 млрд), Іспанії ($810 млн) та з інших країн.

До речі, Україна посіла 3-тє місце за обсягами постачання агропродукції до країн ЄС, потіснивши Китай.

Ще один привід для гордощів: у жовтні поточного року 35 українських виробників молока включили до списку експортерів у Саудівську Аравію, а в червні Україна ввійшла в список країн — експортерів молока до Японії.

thngfhmyyfhbgv2А от що стосується імпорту, то цьогоріч Україна імпортувала товарів на $2,8 млрд, що на 7,5% більше у порівнянні з показником 2018 р. До Топ-5 країн — постачальників агропродукції на український ринок входять Польща (за перше півріччя з цієї країни імпортовано сільськогосподарської продукції на $297 млн), Німеччина ($237 млн), Туреччина ($172 млн), США ($153 млн) та Франція ($147 млн).

Щодо товарної структури імпорту, то вона лишається традиційно незмінною: риба, ракоподібні та молюски (за січень — червень обсяг імпорту цієї продукції досяг $284 млн, в тому числі мороженої риби — $174 млн). Плодів і горіхів в 2019 р. Україна імпортувала на $278 млн, насіння олійних культур — на $231 млн, какао-продуктів і шоколаду — на $137 млн.

Замість домашнього завдання

Треба частіше думати про майбутнє. Але не на місячну або річну перспективу. Так у світі не мислить вже майже ніхто. Усіх цікавлять і турбують глобальні речі. Зміни клімату та вплив на структуру агровиробництва, використання нанороботів, виробництво штучного м’яса, вертикальні ферми в метро. І все це відбувається вже зараз і тут. Поки ми не знаємо, що робити з вирощеною пшеницею, та хочемо за рахунок агрогалузі і зростання ВВП забезпечити, і робочі місця створити, весь цивілізований агросвіт вже працює не так. І якщо ми хочемо не зійти з рейок, то мусимо переглянути свої підходи та йти в ногу з часом, який кожного дня рухається швидше за світло чи наші з вами думки.

Отже, наступного року треба піднімати питання про спільний економічний простір, дивитися на Африку, Азію, Середній та Близький Схід, де багато імпортозалежних країн. Необхідно думати про економічну інтеграцію та спрощення умов роботи українських агровиробників на зовнішніх ринках. Важливо частіше запитувати себе: чого забажає споживач у майбутньому? а чи не захоче він, бува, екологічної, органічної продукції, одночасно недорогої і смачної, не тваринного, а рослинного походження? Згадайте: 2019 р. компанія Beyond Meat вийшла на Нью-Йоркську фондову біржу і стала одним з лідерів у сегменті виробництва бургерів з рослинницької сировини. Даний факт говорить про те, що майбутнє їжі — у мікробіологічній площині.

Але поки це не перспектива найближчих 10-15 років. Тому для українських агровиробників, якщо говорити про продукти з доданою вартістю, настав час звернути увагу на підсектор виробництва високоякісних кормів і преміксів для ВРХ. Варто дивитися на нішеві сегменти, продукти з яких уже набирають популярності та будуть користуватися попитом у майбутньому. Це горох, сочевиця, нут, амарант, батат тощо. Вирощування ягід, горіхів, лікарських трав в Україні теж можна успішно розвивати. І виробляти з них продукти з доданою вартістю. Галузі садівництва, ягідництва, виноробства потребують особливої уваги.

Аграрна наука теж може бути прибутковою підгалуззю українського АПК. Просто ми про це не думаємо, бо звикли до пострадянського стереотипу, що держава повинна дотуватинауку. Але в усьому світі наука живе не за рахунок держави, а завдяки тому, що науково-дослідні установи розробляють проекти, потрібні бізнесу, який потім ці проекти у них за шалені гроші купує. Це прикладні рішення для бізнесу. У нас лише окремі інститути починають таке робити. Наприклад, Інститут зрошувального землеробства, який працює з великими агрокомпаніями.

Ольга Трофімцева стверджує: “Є велика кількість сільськогосподарських культур, які менш волатильні з точки зору ринкової кон’юнктури, але можуть бути більш прибутковими з точки зору не лише конкретного виробника, а й в межах країни. Тобто можуть вибудовувати довший виробничий ланцюг у самій країні, давати вищу додану вартість, створювати додаткові робочі місця. І на них також треба звернути увагу”.

Крім того, важливо приділяти особливу увагу прозорості (traceability), адже кінцевий споживач вже зараз хоче знати, де і ким продукція була вироблена, за якою технологією (класичною чи органічною), які техніка та хімія застосовувались. Тобто споживач майбутнього хоче знати все про продукт, який купує, і до цього треба готуватися й українським сільськогосподарським виробникам.

Але найважливіше завдання на державному рівні — зробити все можливе, щоб Україна нарешті почала змінювати імідж та сприймалася як країна, у котру безпечно, вигідно й ефективно інвестувати, країну, де домінують верховенство права і закон.

 

Наталія Колос