Бути чи не бути: один приклад британської індустріальної політики

Бути чи не бути: один приклад британської індустріальної політики
1020


Останнім часом в Україні стало модним говорити про четверту індустріальну, чи то промислову, революцію з нанотехнологіями, штучним інтелектом та іншими атрибутами 21 століття. З іншого боку, ми досі не маємо чіткого розуміння, яке майбутнє у продуктів попередніх революцій – машинобудування, хімічної, легкої та важкої промисловості. 

Вироблення конкретних рішень для цілих галузей промисловості не є простим завданням. Так само як непросто вписувати ці рішення в комплексну та послідовну індустріальну політику країни. На підтвердження того, що підготовка таких рішень є складною навіть у розвинених країнах, пропоную коротке спостереження про пріоритети індустріальної політики у першому світі, а саме в Британії.

Досить резонансною для Британії стала історія довкола компанії Tata Steel та її британського флагмана Port Talbot – найбільшого сталеливарного заводу країни. За значенням у галузі та для населення його можна порівняти з українською “Криворіжсталлю” (він же “АрселорМіттал Кривий Ріг”).

У 2007 р. індійська Tata Steel купує британсько-голландську корпорацію CORUS та стає власником сталеливарного заводу Port Talbot. Наприкінці березня 2016 р. Рада директорів Tata Steel погодила план продажу всього британського бізнесу, включно з Port Talbot, що працевлаштовував понад 4000 осіб.

Що означав цей план для майбутнього Tata Steel у Британії? Декілька варіантів, що є найбільш імовірними — це й справді пошук покупця (яких на той момент не було), намагання виторгувати преференції з боку держави або ж згортання бізнесу на Альбіоні (попередні рішення компанії щодо наміру скоротити 1000 робочих місць підштовхують і до такого припущення).

Аргументи, які наводила Рада директорів Tata Steel, звучали неодноразово: високі тарифи на енергоносії, високі облікові ставки та перевиробництво/низький попит, напряму пов’язаний із динамікою в Китаї. Не проговорювалося, але було зрозуміло, що безпосередньо до цих дій підштовхнуло блокування в уряді підняття тарифу на імпорт сталі з Китаю.

Заява Tata Steel змусила британський уряд занервувати, адже вони розуміли важливість Port Talbot для Уельсу, так і його символічне й політичне значення для уряду консерваторів. Та найважливіше — це підтримка British Steel Pension Scheme – недержавного пенсійного фонду для працівників галузі. Він опинився б під серйозною загрозою, якби Tata Steel згорнула свій британський бізнес, адже до схеми залучені 130 тис. осіб, пов’язаних із компанією.

Згортання всього британського бізнесу Tata Steel призвело б до значних збитків. Постраждають постачальники та підрядники. Соціальні наслідки будуть не менш драматичними. Це підтверджують розрахунки лондонського аналітичного центру Institute for Public Policy Research.

«Якщо Британія в цьому році втратить 40 тис. робочих місць на заводах Таta Steel та їхніх постачальників, це буде коштувати уряду в 2016/17 рр. 0,8 мільярда фунтів, тобто 2,2 мільйони фунтів на день. В цій сумі враховані втрачені надходження від податку на доходи, прибуток та ПДВ, а також інші соціальні виплати. У десятирічній перспективі сума може сягнути 4,6 мільярдів фунтів. До того ж економіка буде втрачати від падіння витрат постраждалих домогосподарств на 0,5 мільярда фунтів у 2016/17 рр., що означає загальні втрати у 3 мільярди фунтів у десятирічній перспективі».

Невизначеності додало й рішення про вихід Британії з ЄС. З одного боку, це поставило під питання майбутнє всієї галузі. З іншого – здешевлення фунта стерлінга стимулюватиме експорт британської сталі.

Основною причиною занепокоєння уряду стало питання пошуку покупця для Port Talbot і всіх британських активів. Було розглянуто різні варіанти порятунку: від викупу заводу його менеджментом аж до часткової націоналізації. Станом на сьогодні ситуація не до кінця зрозуміла, але перемовини між урядом і Тata Steel тривають. Щоб захистити 11 тисяч працівників, уряд готує програму підтримки Тata Steel та отримання частки в 25% у британському бізнесі корпорації. Компанія ж виторговує для себе максимально прийнятні умови продовження діяльності у країні.

За непідтвердженими даними, 8 потенційних покупців зацікавились бізнесом Tata Steel у Британії. Однак, за останніми повідомленнями, мова йде вже не про повний продаж, а про пошук партнерів для управління британським бізнесом.

Які висновки можна з цього зробити? Що можна застосовувати у нашій ситуації? Мотивація підтримки чи не підтримки галузі залежить, передусім, від наслідків рішення про згортання фактично цілої індустрії. Треба розуміти, що навіть країни першого світу не готові до цього, адже компенсувати доведеться значно більше, ніж у разі підтримки чи модернізації галузі.

У нашому випадку, коли ресурсів для компенсації немає, підтримка деяких галузей є вкрай важливою. Йдеться не про дотування чи захист від імпорту, а про підтримку, спрямовану безпосередньо на працівників та підвищення інноваційності галузі.

Як британська Тata Steel, так і українські флагмани, вигризають для себе максимально вигідні умови, що цілковито вписується в їхню логіку. Тому не слід ідеалізувати жодну зі сторін процесу. Що ж справді потрібно робити, то це досліджувати й аналізувати наслідки того чи іншого рішення індустріальної політики.

І наостанок цікава фраза, яку я нещодавно почув від колеги: «Індустріальна політика — це діалог». Це підсумовує ті дискусії, що виникають навколо підходів й до нашої «нової промислової політики».

Последние новости: