Стимулювання індустріальних парків – сигнал, який дасть надію

Клод Моне, «Вокзал Сен-Лазар, сигнал», 1877
598
Клод Моне, «Вокзал Сен-Лазар, сигнал», 1877

Верховна Рада нині – на порозі прийняття законодавчої бази щодо стимулювання розвитку індустріальних парків, яка передбачає стимулюючі умови для залучення інвесторів. Проте знаходяться опоненти, які виступають проти цієї ініціативи. В той час, коли очевидно, що без законодавчих змін повернути довіру інвесторів до України просто неможливо.

Сьогодні у світовому рейтингу WEF щодо привабливості податкової системи Україна перебуває на 133 місці із 138 країн. Попри це у нашій державі є чимало опонентів стимулюючої державної інвестиційної політики, які, закидаючи у інформаційний простір абсолютно безпідставні аргументи, критикують ініціативи, спрямовані на покращення умов для ведення бізнесу. Саме до них звертаюся словами Еріка Райнерта: «Недоречні припущення породжують хибні запитання і, до речі, хибні відповіді». Разом з тим складається враження, що думаючі політики і експерти так налякані агресивно-некомпетентними опонентами, що готові іти назустріч їм, а не інвесторам.

Переконуюсь у тому, що найскладніше аргументувати і захищати очевидне. Поставимо питання прямо: нам потрібні прямі іноземні інвестиції чи ні? Якщо потрібні, тоді вихід один – маємо невідкладно створювати нові умови і вигравати шалену конкуренцію за інвестора, яка невпинно зростає на світовій арені.

Непросто визнати, що гірка правда краща, ніж солодкий самообман. Але правда в тому, що у нинішню Україну іноземний бізнес не йде, і в завтрашню, скоріш за все, також не прийде. І не варто помилятися, гадаючи, що ми залучимо іноземний капітал транснаціональних компаній, якщо створимо такі ж умови для інвесторів, які вже зараз існують у європейських країнах – Німеччині, Чехії, Угорщині, Словаччині чи навіть Румунії. Інвестор обиратиме їх, бо саме там надаються державні гарантії захисту інвестицій, діють незаангажована судова система, усталені традиції і дорослі відповідальні стосунки держави і бізнесу.

Сьогодні, щоб поборотися за іноземного інвестора, необхідно створювати набагато кращі умови, ніж ті, які вже існують у східноєвропейських країнах.

Я багато думав над тим, як бути переконливим, щоб довести очевидні речі? І схоже, знайшов спосіб, коли мова заходить про необхідність закріплення на законодавчому рівні стимулюючих умов в інвестиційній практиці.

Поясню на прикладі індустріального парку «Соломоново». Це сучасна високотехнологічна площадка, розміщена на Закарпатті, у самісінькому центрі Європи. Звідси 500 метрів до кордону зі Словаччиною, 2 кілометри до контрольно-пропускного пункту з Угорщиною та 40 кілометрів до автобану М3, який з’єднує індустріальний парк із Будапештом, Віднем, Мюнхеном…Трієстом, Венецією. У радіусі 2-х кілометрів знаходься 3 залізничні контрольно-пропускних пункти Словаччини, Угорщини та України.

На сьогодні майже повністю забезпечена інфраструктурна підготовка парку. Поруч функціонує якірне підприємство «Єврокар» – офіційний виробник марок Volkswagen Group на території України, виробничі потужності якого дозволяють випускати до 150 тисяч автомобілів на рік. У радіусі 50 кілометрів зосереджений пул транснаціональних компаній у сфері автопрому. На території парку зосереджена інвестиційна площадка площею 41 га, яка повністю підготована під промислове будівництво. Безперечними перевагами парку є власна інфраструктура: понижуюча трансформаторна електростанція, сучасне пожежне депо, залізничний термінал на 4 залізничні колії, що дозволяє транспортувати вантаж в країни ЄС та СНД. Окрім того, у радіусі 30 кілометрів – понад 220 тисяч населення, а в радіусі 1000 кілометрів – близько 500 мільйонів споживачів. Також є підготовлений персонал – більше 1200 чоловік, які готові хоч завтра приступити до роботи.

За кілька останніх років з метою залучення інвестицій в індустріальний парк «Соломоново» проведена масштабна маркетингова кампанія. Понад 300 інвестиційних пропозицій та звернень з презентаційними матеріалами про індустріальний парк було направлено провідним транснаціональним компаніям, посольствам економічно розвинених країн та світовим бізнес-асоціаціям. Проект презентовано на майданчиках 30-ти міжнародних інвестиційних форумів та в ряді країн Європи та Азії у рамках роуд-шоу щодо представлення економічного потенціалу України.

За оцінками незалежних експертів індустріальний парк «Соломоново» – одна з найкращих локацій для промислового виробництва та перспективних місць для розвитку бізнесу у Європі.

Результат багаторічної роботи на сьогодні – 0 нових інвесторів.

Запитання: чому, попри таку серйозну маркетингову роботу та очевидні конкурентні переваги, за останні чотири роки в індустріальний парк «Соломоново» не прийшов жоден інвестор?

Просто тому, що цей парк – в Україні. У країні, якій не вірять, в якій не люблять інвесторів, де не створюють сприятливі умови для інвестування та не діє інститут захисту інвестицій. У країні, яка не дає гарантій, а навіть якщо обіцяє гарантувати захист інвестицій, то не дотримує свого слова. Так сталося і в 2005 році, коли однієї ночі уряд на десятиліття відкинув країну у розвитку, ліквідувавши всі інвестиції стимули для всіх СЕЗ і ТПР у всіх регіонах країни, тим самим втративши довіру інвесторів, які розмістили у нас своє виробництво.

Якщо ми хочемо сподіватися на майбутній інтерес інвесторів до України, то слід уже зараз починати кардинально змінювати ситуацію. Нам необхідно розпочати нарешті формувати на законодавчому рівні кейс конкурентних інвестиційних переваг України.

І перший крок – це прийняття законопроектів про стимулювання розвитку індустріальних парків. Неважко спрогнозувати, що нова законодавча база не стимулює значний притік інвестицій. Але це – необхідний мінімум. Якщо парламент підтримає ініційовані законопроекти, то ми продемонструємо світовій спільноті, що влада держави поволі повертається обличчям до інвесторів. Бізнес побачить, що Україна готова поборотися за інвестора та створює необхідні умови для його комфорту й ефективної роботи.

Тому нині паралельно прийняттю законів про стимулювання розвитку індустріальних парків необхідно працювати над створенням бізнес-середовища з конкурентним набором інструментів, що зробить Україну реально привабливою для інвестицій. Якщо у світі існує понад 3000 особливих економічних зон у майже 40-ка країнах, і цими інструментами скористалися наші сусіди − Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, ці прийоми стали відправними точками росту економік «східноазійських тигрів», цим успішно користується флагман світової економіки − США, то вочевидь і в Україні варто втілювати передовий світовий досвід.

Дієвими інструментами інвестиційної політики України можуть стати: законодавча база щодо стимулювання залучення інвестицій в індустріальні парки, відродження спеціальних економічних зон по всій крані та реанімація спеціальних режимів інвестиційної діяльності з відповідними, закріпленими на законодавчому рівні, інвестиційними умовами під кожний конкретний регіон.

Коли світовий інвестор побачить такий набір інструментів, коли його економічна розвідка буде переконана, що в Україні повернулися обличчям до міжнародного бізнесу і приготували такі пропозиції, від яких важко відмовитися, − інвестор приїде в Україну.

Тоді виникне питання: чи зможемо ми зробити так, щоб інвестор нам повірив і залишився. Це ще одна важлива тема, якою не можна нехтувати. Але все ж це може бути тільки завтра. Сьогодні треба зрозуміти, що першочергове завдання – викликати інтерес іноземного бізнесу, адже зараз інвестиційний інтерес до країни на критично низькому рівні.

Українська влада не зволікаючи має подати світовому бізнесу сигнал про те, що в нашій державі відбуваються позитивні зміни. І цей сигнал, безумовно, дав би країні надію на майбутні інвестиції і порятунок української економіки.