2806 b ua 3

Неділя, 24 червня 2018 21:03

“Україна — єдине місце в Європі, де ще є простір для швидкого зростання”

Роман Ващук, Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні

1 липня Канада святкує свій день народження. 151 рік тому з двох британських колоній і однієї провінції Британської імперії було створено нову державу. Співзасновники журналу БІЗНЕС Володимир Чеповий та Олексій Чуєв зустрілись з Романом Ващуком, Надзвичайним і Повноважним Послом Канади в Україні, щоб дізнатись, як розвиваються українсько-канадські економічні стосунки та як ця держава змогла стати світовим репутаційним лідером.

— Зараз багато говорять про глибинний історичний зв’язок між Канадою та Україною. Які події, на вашу думку, найбільше вплинули на формування стосунків між нашими країнами?

— Я би повернувся в минуле, у 1895-1896 рр. Ідеться про роль Йосипа Олеськіва, приятеля Івана Франка. Він був викладачем ботаніки, який поїхав до Канади, щоб оцінити її як землю для поселенців. І цим еміграція українців відрізняється від інших: вона була великою мірою свідомим проектом керівників західноукраїнського суспільства, які на тлі безземелля та роздрібнення сільської власності шукали можливість заснувати нове життя.

Йосип Олеськів написав брошуру “У нових землях” та організував перші групи українців за домовленістю з канадським урядом та нашим Посольством у Лондоні. Про це мало згадують, але то був свідомий і плановий початок масової еміграції. В результаті українці селились в канадських преріях разом, концентрованими групами, як їм було обіцяно. Такі поселення виявились стабільнішими та тривалішими, ніж коли люди переїжджали до індустріальних міст.

Важливим етапом у наших відносинах я б назвав 1918-1923 рр. Це період, коли відбулись українська революція та перша мобілізація поселенців на збір коштів на позику для Західноукраїнської Народної Республіки, щоб допомагати своїй колишній батьківщині.

Також визначив би роки Другої світової війни. Це період масового запису канадців українського походження до Збройних сил Канади. Вони брали участь фактично в усіх кампаніях нашого війська. Ще минулого року ми мали 93-літнього чоловіка з Едмонтона, який брав участь у висадці в Нормандії та визволенні Нідерландів. Ці ветерани вже після війни займались порятунком біженців, які опинились у Німеччині, та їхнім виїздом до Канади, створивши, таким чином, третю хвилю еміграції. Звичайно, треба назвати і 1-2 грудня 1991 р. Канада стала першою західною країною, яка визнала державність України, і це мало вирішальне значення для світового визнання української незалежності. Очевидно, нещодавньою віхою став 2016 р., коли було підписано Угоду про зону вільної торгівлі між Україною і Канадою.

— Ця остання подія була вкрай важливою. На прикладі Канади ми побачили, що держава перша подає руку українському бізнесу. Ми зі свого середовища знаємо, що бізнесмени цікавляться Угодою, “прицілюються”, щось пробують. Чи є вже статистика, яка свідчить про те, що Угода працює?

— Що ми бачимо, коли говоримо про український експорт до Канади? Зростання. Хоча українська та канадська статистика трохи розходяться. Мені здається, це відбувається тому, що держави значно прискіпливіше стежать за імпортом, ніж за експортом. Наприклад, між Канадою та США ми обмінюємось імпортною статистикою та вважаємо дані партнера експортною. Тобто ми беремо американські дані імпорту з Канади і вважаємо їх своїм експортом до США. І навпаки.

Цього року ми маємо збільшення українського імпорту. Хоча воно і не таке революційне в порівнянні з показником минулого року (тоді було зафіксоване зростання понад 70%. — Ред.), але все ж український імпорт до Канади зріс на 4,2% за перші чотири місяці року. Також ми бачимо розширення номенклатури. Тобто, як ви й кажете, бізнесмени експериментують, пробують. Хоча, можливо, імпорт не набув якихось суперобертів.

За січень — квітень поточного року український імпорт до Канади склав 31 млн канадських доларів, що дорівнює $25-26 млн. Найбільше імпортовано барвників, титанових пігментів — тут маємо зростання на 442%. Але також є транспортні засоби з двигунами об’ємом до 1500 куб.см (+163% до показників січня — квітня 2017 р.) та навіть кавоварки (#3 за обсягом імпорту — +140%). Гадаю, швидше за все, йдеться про кавові апарати Nespresso, на деяких з котрих вказано made in Ukraine.

А от, наприклад, соняшникова олія посідає 11-те місце. Тобто так звана “класика” українського імпорту в Канаді не у “то-пах”. Така статистика розвіює міф про те, що Україні, крім зерна, нічим торгувати. Але тут, на жаль, ще немає тих статей імпорту, де ми вважаємо, що потенціал не використано.

— Нашим читачам було б цікаво дізнатись, де є можливості для зростання торгівлі.

— Канадсько-український проект підтримки торгівлі та інвестицій (CUTIS) бачить потенціал у п’яти напрямках. Це, зокрема, меблева та кондитерська промисловість, виробництво взуття, одягу та інформаційні технології. Спеціалісти The Conference Board of Canada оцінили наш, канадський ринок, та визначили ніші, де українські виробники мали б конкурентну перевагу, якби вони про неї знали.

“КАНАДА СТАЛА ПЕРШОЮ ЗАХІДНОЮ КРАЇНОЮ, ЯКА ВИЗНАЛА ДЕРЖАВНІСТЬ УКРАЇНИ, І ЦЕ МАЛО ВИРІШАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ СВІТОВОГО ВИЗНАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ”

Що стосується меблярів, ми присилали до України експертів з відповідних секторів, які оглядали виробництва і визначали, що може мати попит на канадському ринку. Власне, на цьогорічній канадській національній меблевій виставці, Canadian Furniture Show український павільйон виграв на-городу як найкращий новий учасник (the Best New Exhibitor award) — за сучасний європейський дизайн двох зразкових квартир. Є зацікавленість у співпраці, але це, звичайно, ще не відображено жодною статистикою.

Щодо кондитерів, то CUTIS жодних великих структур не розглядав. Адже я знаю, що всі одразу думають лише про одну. В усіх проектах ми орієнтувались на пошук можливостей для малого та середнього бізнесу, оскільки великі гравці можуть розвиватися і без нас. Наприклад, на кондитерській виставці в Монреалі мали великий успіх українські виробники натуральних зефірів, маршмелоу та бісквітна фабрика.

Коли канадці думають, де купувати, вони передовсім згадують про Україну, і українці, коли думають, куди їм продати, мають на увазі Канаду. Навіть у такій галузі, як IT. Торік ми відправили 17 українських IT-компаній на елітну канадську конференцію Branham300. Виявилось, що більшість канадців не знають про потенціал України в сфері інформаційних технологій, але з’ясувалось, що українці теж не знають про канадські IT-центри, адже в Північній Америці бачать в основному Каліфорнію. Тож триває процес взаємного пізнання один одного. Посольство і наші проекти намагаються цьому сприяти. Знаю, що і Посольство України в Канаді теж активно працює в цьому напрямку.

— Чи є якась статистика розвитку співпраці в IT-галузі?

— Тут ще важче збирати дані. З моїх розмов з представниками IT-сфери випливає, що, імовірно, експорт програмного забез-печення протягом останніх трьох-чотирьох років з України до Канади був більшим, ніж експорт товарів. Торік експорт товарів склав $107 млн, а я знаю, що контракт лише однієї IT-компанії для великої канадської фірми становив приблизно $50 млн. А їх багато.

Можна сказати, що найбільшим експортним товаром є продукт діяльності мізків у вигляді програмного забезпечення. Але ці мізки залишаються в Україні. Дуже важливо, що канадські фірми залучають українців не для підтримки існуючих продуктів, а для створення нових. І це питання не лише ціни. Справа в тому, що українська школа — IT, інженерна, політехнічна — до-зволяє дивитись на задачі під іншим кутом, ніж той, під яким на них дивляться випускники computer science. І, поєднавши ці дві школи, вони ефективніше вирішують нагальні завдання.

“КАНАДСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЕКТ ПІДТРИМКИ ТОРГІВЛІ ТА ІНВЕСТИЦІЙ (CUTIS) БАЧИТЬ ПОТЕНЦІАЛ У П’ЯТИ НАПРЯМКАХ. ЦЕ Є, ЗОКРЕМА, МЕБЛЕВА ТА КОНДИТЕРСЬКА ПРОМИСЛОВІСТЬ, ВИРОБНИЦТВО ВЗУТТЯ, ОДЯГУ ТА ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ”

— Які приклади канадсько-української співпраці можна на-звати найвдалішими?

— Щодо IT-галузі, то можна пригадати компанії EPAM та SoftServe. І не тому, що вони мають канадських власників, а тому, що працюють на канадському ринку. Ще можна згадати компанію Westinghouse, яка постачає ТВЕЛи для українських атомних електростанцій. Вона спочатку зайшла як японсько-американське підприємство, проте нещодавно була придбана канадським інвестором. Крім того, є інші напрямки. Наприклад, Ан-132 — український проект з канадськими двигунами для Саудівської Аравії. Також канадські фірми працюють над оновленням авіоніки “Русланів”.

Канада присутня в Україні через міжнародні компанії. Варто пригадати Glencore Agriculture, де 49% акцій є власністю канадських пенсійних фондів, та Global Logic (теж 49% акцій належать канадським інвестиційним фондам). Особливість Канади в тому, що публічні та приватні пенсійні фонди мають величезні накопичені фінансові ресурси і шукають, де їх застосувати. Вони зазвичай купують 49% акцій та залишають іншим стратегічне управління, але надають капітал для розвитку.

Часом я питаю компанії, чи знали ті фонди, що вони фактично вкладають в Україну? Вони кажуть, що знали, адже Україна — єдине місце в Європі, де ще є простір для швидко-го зростання.

Дотепер наші проекти були скромніші, але зараз набирають обертів. Найбільшим канадським інвестором наразі є Fairfax Financial Holdings, який придбав частку в агропромисловому холдингу “Астарта”. До речі, засновником та головним вико-навчим директором Fairfax є Прем Ватса, якого називають “канадським Уорреном Баффетом”. Fairfax має страхову компанію як ядро системи інвестицій в реальну економіку в різних

країнах. В них дуже цікава політика, як вони самі кажуть: “Коли всі інші топляться при виході, тоді саме час заходити”. Інвестори такого масштабу шукають “білий” український бізнес на кшталт ваших співінвесторів у журналі, шукають фірми, яким можна довіряти.

До речі, невдовзі буде підписано важливу угоду з потужним канадським інвестором. Це буде велика новина, тому поки я не можу розголошувати назви компаній та деталі проектів. Скажу лишень, що прихід такого інвестора до України матиме сигнальне значення для всього світу.

— Україна вважається ризикованою і нестабільною. Канада, навпаки, очолює рейтинги найповажніших країн. Що може взяти Україна, чому навчитися?

— Перше — це взаємоповага. Звісно, треба себе шанувати, але й інших також. Є певний стереотип щодо канадців, але в Кана-ді дійсно дуже багато вибачаються. Ми шануємо простір, час і нерви наших співгромадян.

Друге — це думати на декілька кроків наперед. Звичайно, Канада має відносно стабільну історію, а в України вона бурхлива. І це віддзеркалюється у суспільстві. Наведу як приклад міське перехрестя. Канадські водії, навіть якщо мають нагоду виїхати на перехрестя на жовтий чи червоний сигнал світло-фора, не зроблять цього. Вони розуміють, що заблокують до-рогу іншим і тим ще більше сповільнять свій рух. Українські во-дії вирішують цю дилему прямолінійніше, а потім всі думають, чому ніхто не може рушити. Трохи інакші тенденції розв’язання ситуацій. Канадці прораховують наслідки своїх дій на один-два кроки наперед: чи буде це мені та іншим на користь?

— Це також екстраполюється й на бізнес…

— Звичайно. Короткостроковий успіх — щоб вхопити тепер, може означати більші втрати у майбутньому, як власні, так і загальні. В Україні багатьом треба все швидко і зараз. Так вони заважають і собі, й іншим досягнути своєї життєвої перспективи. Це відбувається через брак взаємоповаги.

— Як виглядають з Канади ризики для бізнесу в Україні?

— Люди, які не присвячують увагу Україні, мають “картинку” війни та розрухи, створену медіа. Важко здалека зрозуміти, що є 90% території, де люди спокійно живуть і працюють. Так само, як і ви не бачите, що в Канаді все спокійно. Бо то не цікаво для глядачів.

Але є друга річ — велика симпатія до України взагалі. Кожен канадець знає когось українського походження. Але це знання мало прив’язане до іміджу сучасної України. Тут є виклик: як зробити “місток”, щоб зацікавити тих, хто має симпатію, приїхати, робити бізнес чи інвестувати. Адже якщо говорити про інші частини світу, де є брак знання про Україну чи негатив, то в нас цього немає.

Щоправда, є певний негативний досвід 1990-х років, коли на хвилях симпатії канадці намагалися починати робити бізнес в Україні. Але багато хто “погорів”, і тому залишилось прикре враження. На жаль, поганий досвід швидко запам’ятовується. Але мене тішить, що навіть ті, хто зарікався інвестувати в Україну, зараз потихеньку вертаються. Здається, що період розчарувань минув. Крім того, люди зараз мають приклад великих канадських фондів та корпорацій і бачать, що вигідна співпраця — це реально. Треба лише правильно вибрати партнерів і не довіряти одразу троюрідному братові. Тобто до України треба ставитись так само професійно та конкретно, як до інших країн та партнерів, щоб нівелювати всі ризики.

Дополнительная информация

  • Имя Фамилия: Роман Ващук
Прочитано 14496 раз
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

HQBROKER

ШАРЖІ 
« July 2018 »
Mon Tue Wed Thu Fri Sat Sun
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          
КОЛУМНІСТИ БІЗНЕСУ

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з найцікавішими та актуальними матеріалами.