Стимулювання економічного зростання

Стимулювання економічного зростання
612

Ми знов прийшли в точку біфуркації, за якою або хаос, або стрибок, а стабілізація лиш тимчасова

В Україні вже з півроку спостерігається стан, який називають макрофінансовою стабілізацією. Загалом слово «стабілізація» звучить позитивно, але лише через те, що приходить вона на зміну падінню. Проте, якщо замислитися, то стабілізація – це коли не стає ані краще, ані гірше. Цей стан не гарантує майбутнього підйому, лише створює фундамент для нього. Саме в цьому стані приймаються найважливіші рішення. Якими б вони могли стати?

1. Боротьба з корупцією на верхньому рівні.

Обговорюється заява Саакашвілі про масштаби корупції, проте хіба в ній є щось нове, те, що когось здивувало? Порошенко колись радив генпрокурору Яремі, цитуючи Лі Куан Ю, аби він «посадив трьох друзів». Але президент має усвідомити, що це має бути троє його, президента, особистих друзів.

2. Масштабна приватизація державних підприємств.

За неуспішними державними підприємствами стоять справжні стейкхолдери (зацікавлені особи) – бізнесмени від влади, які заробляють на пустому місці мільярди, прикриваючись заявами про неприпустимість «розбазарювання народного майна».

3. Масштабна податкова реформа.

Вона мала б надати ресурси розвитку для бізнесу, зробити Україну привабливою для інвестицій, як внутрішніх, так і зовнішніх. Разом із податковою реформою - відмова від патерналістської ролі держави, скорочення нерезультативних бюджетних статей.

4. Очищення банківської системи від проблемних активів шляхом створення механізмів функціонування ринку їх купівлі-продажу.

5. Тотальне оновлення влади, чиновників із ставкою на молодь.

Але, кожне з цих рішень вимагає неабиякої політичної волі, бо на відміну від створення нової патрульної поліції чи системи електронних закупівель, яким складно щось протиставити, проте які є по суті своїй другорядними, найнеобхідніші реформи вимагають подолання потужного опору. Чи є для нього потенціал? Президент виглядає розгубленим, внутрішньофракційна гризня в парламенті вже потужніша за міжфракційну, коаліція не підтримує коаліційний уряд, а уряд не має довіри суспільства.

Видається, що цей «кінь», якого маємо зараз вже «здох» і «не скакатиме». І навіть візит Байдена не здатен його оживити. Можна цього не визнавати, можна сподіватися, що коаліція таки зазирне в те, що записано в коаліційній угоді, туди ж зверне погляди і уряд, що президент згадає про стратегію-2020 і дістане її з шухляди. Та ці сподівання схожі на спроби повірити в мертвого коня, який «якщо оживе, то зможе себе показати».
На жаль, ключовий час для реформ було втрачено, тож ми знов прийшли в точку біфуркації, за якою або хаос, або стрибок, а стабілізація лиш тимчасова.

Країну чекають найближчим часом нові потрясіння і виклики. Та варто ставитися в них як до символів «інь і янь» - в них як великі ризики, так і великі можливості. І те, що нинішні керманичі намагаються ризиків обережно уникати, позбавляє країну і можливостей.

Справжнього реформатора не задовольнить план МВФ, який прогнозує, що в 2020 році українець житиме в півтора рази гірше за єгиптянина чи албанця. Рішучі реформи ніколи не дають гарантій на майбутнє. Жоден із реформаторів, в якого все вийшло, не міг похвалитися тим, що бачив наперед та не мав ризиків.
Країні все ще потрібні справжні реформи.
Последние новости: