Енергетика: Що значить підписати Угоду з ЄС і не бажати її виконувати

Василь Пукирев, «Нерівний шлюб», 1862
1015
Василь Пукирев, «Нерівний шлюб», 1862

Проблема глобального потепління в останні десятиріччя набула особливої актуальності. Вона знайшла своє відображення у низці міжнародних договорів. Ці умови мають на меті активізувати зусилля світової спільноти задля обмеження темпів потепління на планеті в межах 2 градусів Цельсія та досягнення кліматичної нейтральності у другій половині ХХІ століття.

В силу існування низької ціни на сертифікати, які дають право викидати парникові гази у повітря, керівництво Європейського Союзу вдалося до реформ. Ті покликані пожвавити ринок і збільшити обсяги інвестицій у проекти, спрямовані на скорочення викидів.

30 листопада 2016 року Європейською Комісією був запропонований програмний документ «Пропозиції з управління Енергетичним Союзом» (Proposal for a Regulation of the European Parliament and Council on the Governance of the Energy Union). Запропоновані нововведення стосуються необхідності запровадження інтегрованих національних та кліматичних планів (National Energy and Climate Plans, NECPs).

Іншим важливим рішенням Європейської Комісії є погодження плану скорочення безкоштовних квот на викиди парникових газів з 2021 по 2030 рр. в Європейській Системі Торгівлі Викидами. Зокрема, передбачається зміна темпу зменшення квот з 1,7% до 2,2% щорічно. Однак, за оцінкою Німецького Федерального Об’єднання з питань Відновлювальних Джерел Енергії (Der Bundesverband Erneuerbare Energie e. V.) проведення даних заходів не призведе до утримання температури в межах 2 градусів Цельсія. Для досягнення мінімального визначеного Паризькою кліматичною угодою критерію пропонується підвищення системи скорочення від 4,7%. Існують і більш оптимістичні показники скорочення – до 18% щорічно для досягнення рівня утримання температури в межах 1,6-1,8 градусів Цельсія.

Українські реалії

Розпорядження Кабінету Міністрів України № 932-р від 7 грудня 2016 р. «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року» передбачає створення і впровадження внутрішньої системи торгівлі квотами на викиди парникових газів відповідно до положень Директиви 2003/87/ЄС. Цим документом вкотре визнаються зобов’язання, які взяла на себе Україна в питанні імплементації положень Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Важливо, що відповідно до Розпорядження Кабміну України №847-р від 17 вересня 2014 р. «Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони», імплементація цього нормативно-правового акту мала відбутися до серпня 2016 р. Проте до сьогодні не існує навіть попереднього варіанта законопроекту такого документа. Відповідальним за імплементацію вищезгаданої директиви є Міністерство екології та природних ресурсів України.

Згідно Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», схваленої Указом Президента України № 5/2015 від 12 січня 2015 р., одним з першочергових заходів програми енергонезалежності передбачається лібералізація ринків електричної і теплової енергії, вугілля та газу і перехід на нову модель їх функціонування; інтеграція енергосистеми України з континентальною європейською енергосистемою ENTSO-E. З урахуванням запровадження в ЄС у 2017 р. (директиви 2013/34/ЄС, 2014/95/ЄС) обов'язку для великих компаній звітувати про рівень екологічних, соціальних та управлінських ризиків означає посилення уваги навіть до постачальників, які перебувають поза межами ЄС.

Оскільки існуючі підходи до підготовки нефінансової звітності (наприклад Global Reporting Initiative, GRI) передбачають облік не лише власних викидів парникових газів, а й викидів, які виникають по всьому ланцюжку створення вартості (зокрема у постачальників). Відсутність звітності або ж значні обсяги викидів парникових газів у постачальника європейської компанії відразу впливатимуть на зниження рейтингу компанії, що як мінімум призведе до погіршення умов для залучення капіталу на ринку для останньої. Тому реалізація заходів в енергетичній сфері, викладених у Стратегії «Україна-2020», не виглядає оптимістично.

На жаль, український політикум не вбачає можливих негативних наслідків «зміни клімату» на економіку країни. В той час, як Євросоюз проводить заходи з підвищення «ціни на карбоновий слід», ми думаємо про диверсифікацію постачання вугілля. Палива, що має найбільший вміст викидів СО2.

При використанні даного вида палива для електростанцій рівень викиду СО2 найбільший. Відповідно, в межах виконання зобов'язань Угоди про асоціацію з ЄС та створенні системи торгівлі викидами, електрогенеруючі компанії з портфелем вугільних ЕС матимуть збитки.

В той час, як наша країна з січня 2017 року мала запустити систему торгівлі викидами (згідно Угоди про асоціацію з ЄС), на різних державних рівнях виникають пропозиції про введення податку на викиди, що не стимулює «карбоноємний» бізнес до відкритого діалогу.

При введенні податку на тону СО2 компанії, що є емітентами викидів, матимуть лише пасив, що фактично призведе до ще більшої тінізації діяльності. У випадку можливості продажу сертифікатів на викиди в межах системи торгівлі, компанії, що проводять зниження викидів, можуть мати дохід.

Або ми недооцінюємо взяті на себе зобов’язання, або дехто не хоче руйнувати старі «схеми». Через певний час побачимо.

Співавтор

Олег Гичка, Експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма»

Последние новости: