"У нас надзвичайно високий експортний потенціал"

Персоналії
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

З виконувачем обов’язків міністра аграрної політики та продовольства України Максимом Мартинюком БІЗНЕС поспілкувався буквально за кілька днів до оголошення про його відставку.

В інтерв’ю він розповів про актуальні проблеми вітчизняного агропромислового комплексу: просування нашої продукції до Євросоюзу, проблеми й успіхи аграрного експорту, позицію міністерства щодо мораторію на відкриття земельного ринку та пріоритети фінансування АПК на державному рівні. Звичайно, що напередодні публікації матеріалу ми поцікавилися в пана Мартинюка про причини його відставки

 — Почнемо, напевне, з того, що цікавить усіх — ваша несподівана відставка. Що сталося?

— Я пішов за власним бажанням, уряд задовольнив мою заяву про відставку. Ніяких теорій змови за цим рішенням не стоїть.

— Поділіться своїми планами. Де ви продовжите працювати? Зокрема, з’явилась інформація, що ви йдете в політичний проект — це так?

— Я не можу поки говорити про майбутнє, зокрема й політичне.

Про відносини з ЄС

— 1 січня 2016 р. Україна відкрила свій ринок (без обмежень) для Євросоюзу. Проте ЄС “барикадується” обмеженнями та квотами. На це скаржаться навіть великі українські підприємці. Що робиться для зміни ситуації?

— Щоб зрозуміти реальну ситуацію, наведу деяку статистику. Торік Україна ввійшла до Топ-5 найбільших експортерів аграрної продукції до ЄС. Якщо 2013 р. частка ЄС у географічній структурі аграрного експорту становила 27,4%, то зараз — 33,5%.

Стосовно квот: слід розуміти, що це дзеркальна історія. Україна просить відкрити для неї ринок ЄС і європейські виробники просять відкрити його навзаєм. Щоразу, коли ми говоримо про збільшення квот на певну продукцію та створюємо можливості для окремої підгалузі чи сегмента українського агровиробництва, маємо розуміти, що натомість нас попросять відкрити можливості й для європейських компаній та створити складніші умови для наших виробників в різних секторах економіки. В обмін на збільшення квот на курятину чи мед надійде пропозиція підвищити квоти на томати або продукти легкої промисловості тощо. Тому держава має вести виважену політику в питаннях експорту.

Ця думка не є популярною серед вітчизняних агровиробників, але наша агропродукція конкурентніша за співвідношенням “ціна — якість”, ніж європейська. Зокрема, завдяки цьому Україна потужно представлена на ринку ЄС. Щоб переконатись у цьому, зверніть увагу на протести польських фермерів. Одна з їхніх вимог — обмеження доступу української продукції, оскільки, на думку поляків, вони потерпають від конкуренції.

Європейський ринок — великий і головне — платоспроможний. Звісно, ми орієнтуємося й на азійські ринки тощо, але за своєю насиченістю та платоспроможністю європейський значно їх випереджає. Із вичерпанням квот експорт до ЄС не зупиняється. Ми можемо завозити товари й на загальних підставах — за загальним оподаткуванням й розмитненням. Наприклад, наша квота меду була 5 тис.т (зараз збільшується до 7 тис.т), але український експорт меду до ЄС складав 30 тис.т. Тобто приблизно до 14 січня ми вибирали квоту в 5 тис.т безмитного ввозу, а потім ще п’ять разів поставляли таку ж кількість на загальних підставах. Безмитні квоти — це добре, але вони не є панацеєю для доступу на ринок ЄС.

— Отже, наші виробники безпідставно жаліються на труднощі при виході на ринки ЄС?

— Колись була реклама, слова якої можна застосувати до вітчизняних експортерів: “Більшого вимагай!”. Тобто все добре, але хочеться ще краще. Міністерство над цим працює.

Гадаю, що формат роботи українського агробізнесу з Євросоюзом до моменту, поки ми не станемо пов­ноправним його членом, полягатиме в тому, що він здійснюватиме експансію до ЄС, в тому числі інвестиційну. Так вже роблять великі виробники, купуючи підприємства на території ЄС або ж встановлюючи коопераційні зв’язки. Це знімає безліч питань, пов’язаних з доступом на ринок, адже продукція виробляється підприємствами, розташованими на даній території.

“На 2019 р. в державному бюджеті виділено понад 6 млрд грн на підтримку сільського господарства”

Нещодавно в мене була зустріч з міністром сільського господарства Польщі. Ми, зокрема, обговорювали ситуацію щодо потенційної експансії нашої продукції на польський ринок і розмірковували не як обмежити один одного, а як вибудувати коопераційні зв’язки таким чином, щоб вироблена в Україні сировина перероблялася (або дороблялася до готової продукції) у Польщі. Така співпраця буде вигідніша, ніж взаємні перешкоди. А Україна ще й матиме доступ на ринки інших країн ЄС.

— Як на державному рівні вирішується проблема сертифікації наших харчових продуктів при виході на ринок ЄС й інші світові ринки?

— Єдине, що держава могла зробити з системних рішень, — утворити орган контролю за якістю харчових продуктів, який відповідав би такій же системі контролю за якістю на ринку ЄС. Це було зроблено. Хоча процес був непростий, але наразі Держпродспоживслужба працює. Її створення було єдиною суттєвою технічною передумовою для доступу на ринки ЄС. Зараз європейські контролюючі органи регулярно відвідують Україну, а ми перевіряємо підприємства ЄС, які хочуть експортувати продукцію до нас. До речі, Держпродспоживслужба забезпечує наші експортні можливості й для інших світових ринків.

Що стосується сертифікації окремо взятого українського підприємства — це питання його бізнес-процесів та інвестицій, а також можливості підтвердити рівень якості й безпеки виробництва, відповідність вимогам ЄС, Китаю, Індії чи будь-якої іншої країни. Скажу відверто, європейські підприємства, можливо, не гірші, але й не кращі за наших провідних експортерів за рівнем безпеки виробництва харчових продуктів. І той факт, що в нас є багато підприємств, які мають доступ до європейських ринків, це підтверджує. Коли приїздять інспекції з ЄС, вони вкрай прискіпливо ставляться до наших виробників. До того ж самі обирають підприємства, які хочуть відвідати. Дають рекомендації, а потім приїжджають перевіряти, чи враховано зауваження.

Про вихід на нові ринки

— На які ринки нашим аграріям швидше й комфортніше виходити?

— З точки зору вимог легше вийти на ринки країн, що розвиваються, — там менш жорстка та забюрократизована система контролю. Хоча все залежить від виду продукції. Наприклад, на китайський ринок з нашим медом виходити складно, а от з кукурудзою відносно просто.

Взагалі, стандарти й вимоги в усіх приблизно однакові. Питання в тому, як це контролюється. Наприклад, в Україні діяв багаторічний мораторій на перевірки. Коли до нас приїздять європейські колеги — дивуються, як можна щось контролювати, не маючи доступу до підприємств. Але навіть коли мораторій не діяв, слід було попереджати виробника про перевірку за 10 днів. Європейська ж система контролю побудована на раптовості: ніхто не попереджає про візит інспектора. І він бачить те, що насправді відбувається на підприємстві, а не те, що йому підготували за 10 днів.

— Які нагальні проблеми в агроекспорті можна визначити?

— Наразі ситуацію можна оцінити як прийнятну з позитивною динамікою. Це звісно не означає, що нема над чим працювати. Бар’єрів ще багато. Наприклад, свого часу В’єтнам закрив доступ нашій пшениці на свій ринок на 60 днів — начебто в якійсь партії виявили шкідників. Але заборона діяла понад три роки. В’єтнам — чималий споживач українського зерна: ми довго працювали над поверненням на в’єтнамський ринок, і нам це вдалося.

Відбулися кілька урядових торговельних місій (до їхнього складу входили представники Мінагрополітики) до африканських країн. Там є надзвичайно великий попит, але він не забезпечений платоспроможністю. Україна в процесі відкриття цих ринків, але перспективи туманні. В нас підписана Угода про зону вільної торгівлі з Канадою, але в частині агропродукції канадський експорт в Україну більший, ніж навпаки. Канада, взагалі, досить закрита країна для імпортних продуктів харчування. Але ми поступово розширюємо там присутність українських товарів. Також перманентно ведеться діалог з колегами з ЄС. Повторюсь: я є прихильником моделі, в якій український бізнес здійснюватиме експансію й купуватиме підприємства в ЄС або вибудовуватиме коопераційні зв’язки. Адже лише це дає стовідсотковий доступ на ринки ЄС.

— Нещодавно Україна підписала Угоду про ЗВТ з Ізраїлем. Які бонуси це дає нашому агропромисловому комплексу?

— Одразу скажу, що перемовини були складні. В Ізраїлі, попри кліматичні умови, досить розвинене сільське господарство. Але зерно для них є питанням критичного імпорту — від нього залежить продовольча безпека. І якщо завдяки технологіям там можуть надоїти 12 тис.л молока на рік від однієї корови, то зерно вирощувати у достатній кількості вони не в змозі.

Насправді, агропитання не є мейнстримом цієї Угоди. Проте ми отримали квоту на безмитне постачання зерна в Ізраїль. Якщо подивитися на структуру угоди, то ми більше доповнюємо один одного, ніж конкуруємо. Вони можуть постачати нам фрукти, ми — зерно, нам — технології, ми — результати впровадження цих технологій. В Ізраїлі ефективна система утримання великої рогатої худоби, але вона доволі складна, і я не впевнений, що її можна повністю застосувати в Україні. Проте це цікавий кейс, і гадаю, що можна було б впровадити в нас деякі його елементи.

— На які ринки українські аграрії ніяк не можуть пробитися і де вдалося здійснити карколомний прорив?

— Навіть не знаю, на який ринок ми хотіли б потрапити, але не змогли. Іноді Україна творить такі несподівані речі в експорті… Наприклад, одного року виявилось, що ми експортуємо яблучний сік та мед до США. А торік Україна посіла місце в Топ-10 найбільших виробників молочної продукції (світовий експортер вершкового масла #5). У нас надзвичайно високий потенціал, навіть порівняно з нинішньою позицією. У рослинництві, де застосовуються інтенсивні технології й великотоварне виробництво, теж є потенціал для зростання. Проте продуктивність праці одного українського працівника в рази відстає від показників європейського.

“2018 р. приріст експорту яблук склав 430%”

Ми починаємо виходити на ринок ягідної продукції: 20 років українці куштували польські яблука, а тепер поляки їдять наші. 2018 р. приріст експорту яблук склав 430% (порівняно з показниками 2017 р.). Ще один приклад: минулого року я був на бізнес-форумі в Німеччині й один з учасників розказав, що починає працювати з Україною щодо імпорту нашої ягоди (лохини, малини тощо).

Тому не сказав би, що якийсь ринок світу для нас закритий. Звісно, є країни, які майже нічого не потребують. Наприклад, навряд чи ми будемо продавати зерно у США. Але нам є куди його експортувати.

Наші експортні можливості та потужності зростають, тож слід відповідно це збалансовувати. Україна йде на нові ринки, зокрема з часом відкриється ринок Таїланду для української яловичини. Але спочатку її потрібно виростити. Тобто наше просування у світ більш-менш рівномірне. З проривів, як я вже казав, це масштабне нарощення експорту яблук, зокрема в Азію. Також збільшили експорт кукурудзи в ЄС — +120%. Швидше за все, це пов’язано з неврожаєм у Європі через посуху, але динаміка 2019 р. покаже, чи змогли ми закріпитись на цьому ринку.

Про ринок землі

— Резонансним є питання про скасування мораторію на продаж сільгоспземель. Сату Кахконен (директор Світового банку в справах України, Білорусі та Молдови) вважає, що агросектор України втрачає мільярдні інвестиції через мораторій. Ваша думка?

— На жаль, за час дії мораторію це економічне питання перетворилося на суто політичне. І якби 75% українців прагнули його зняття, то ті ж політики, що зараз кажуть про захист селян і необхідність збереження мораторію, так само пристрасно говорили б про доцільність його скасування.

Наразі переважна більшість громадян України вважають, що ринок землі — небезпечний. На це є причини, зокрема негативний досвід ваучерної приватизації. Також коли починався рух фермерів, держава обіцяла їм у власність землю, яку виділяли для ведення господарства. Згодом власність замінили на довічне користування, а тепер маємо проблему рейдерства, пов’язану з недооформленням землі. Тому цілком зрозуміло, чому суспільство ставиться до змін у земельному питанні з пересторогою. І я є прихильником думки, що моментальний запуск ринку землі без будь-яких обмежень може завдати шкоди.

— Чому?

— Земля є активом і засобом виробництва. Тому повинні бути обмеження: вони напрацьовані урядом (в тому числі Мінагрополітики). Вважаю, що запуск ринку землі має проходити в інтересах дрібного фермера. Держава не хоче, щоб землю скупили як інвестиційний актив. Ми проти утворення нового класу, який збагачуватиметься завдяки здачі землі в оренду, — володіти землею має той, хто на ній працює. Тобто обмеження повинні бути, але виключно економічні. Є пропозиція, щоб одна фізична особа володіла не більш ніж 200 га землі, і це має бути лише громадянин України. Якщо земля куплена і продана менш ніж за три роки, податок складатиме 50% від вартості продажу — це зробить нецікавими земельні спекуляції. Також пропонуємо низку заходів із захисту прав орендарів землі, щоб до завершення орендної угоди унеможливити штучні проблеми, наприклад купівлю паїв тощо.

“Якщо 2013 р. частка ЄС у географічній структурі аграрного експорту становила 27,4%, то зараз — 33,5%”

Звичайно, фермери — люди небідні. Але гадаю, що одразу сплатити за землю значну суму для переважної більшості аграріїв важко. Тож держава має забезпечити доступ до дешевих і “довгих” грошей, які можна залучити для купівлі землі, або до видачі кредитів фермерам під заставу землі для розвитку їхнього агробізнесу. Це зафіксовано в законопроекті про обіг сільськогосподарських земель, але його досі не внесено до Верховної Ради.

— І чому, на вашу думку?

— Він не буде внесений, поки не з’явиться політична воля для голосування. А внести проект закону у ВР і провалити, це ще шкідливіше для відкриття ринку землі. Але парламент цього скликання не прийме вже ніяких важливих соціально чутливих законів, в тому числі й щодо землі. Справа за наступним складом Верховної Ради, і думаю, це можливо лише в перший рік її роботи. Адже потім усі починають мислити категоріями наступного виборчого циклу, і тема землі знову стане токсичною, якщо суспільна думка щодо мораторію не зміниться.

— Тобто Україна й далі втрачатиме інвестиції?

— Звичайно, деякі наші ліберально налаштовані економісти й реформатори вважають, що слід відкрити ринок землі одразу і для всіх, і це, мовляв, призведе до небаченого припливу інвестицій. Якщо ми відкрили би ринок для всіх без обмежень і хтось почав би масовано скуповувати землю, навряд чи це можна було би назвати інвестицією. Радше, капіталовкладенням. Тому уряд категорично проти відкриття ринку без обмежень. Але якщо депутати приймуть закон про обіг сільгоспземель — це покращить бізнес-клімат, створить зрозумілі правила гри, стане захистом від рейдерства, адже всі випадки рейдерства стосуються неоформленої або орендованої землі й майже ніколи — тієї, що перебуває у власності. Тобто це призведе до довгострокового позитивного тренду в сільському господарстві. І можна очікувати на приплив, наприклад, $1,5 млрд реальних інвестицій протягом 10 років. Так, це не грандіозна цифра, але вона відповідає реаліям.

“2019 р. на підтримку фермерства виділено 1 млрд грн”

— У проекті закону про обіг сільгоспземель іноземців виключено з потенційних покупців. Чи можливі зміни?

— У перспективі політичної кар’єри нинішніх політиків — навряд, на відміну від інших обмежень. Хоча Польща при вступі до Євросоюзу взяла на себе зобов’язання відкрити ринок землі для громадян ЄС. Але наразі поляки продовжили перехідний період.

— Яка ціна на українську землю?

— Попри мораторій, тіньовий ринок землі в Україні існує. В середньому, ціна складає $2 тис. за 1 га. Для багатьох селян це космічна сума, для аграріїв — невелика. Але 1 га нерентабельний, а поле — це 100 га. Тобто потрібні $200 тис. Така сума проблематична для наших аграріїв. А для європейців $2 тис. — половина місячної зарплати. І якщо відкрити ринок землі для іноземців, ми не зможемо конкурувати. Проте, гадаю, європейцям наша земля не дуже потрібна або взагалі непотрібна. Але навіщо спокушати долю? Тому іноземці та ринок землі в Україні — поняття, які навряд чи перетнуться.

Про підтримку аграріїв

— А який стан фінансування АПК державою?

— Держава не повинна фінансувати АПК, бо в нас є все для його самодостатності та прибутковості без дотацій. Але на 2019 р. в державному бюджеті виділено понад 6 млрд грн на підтримку сільського господарства. Держава підтримуватиме окремі галузі, які цього потребують: тваринництво, садівництво і сільськогосподарське машинобудування.

— Чому саме ці галузі?

— Тваринництво та садівництво створюють робочі місця, потребують значних інвестицій з тривалим терміном окупності (закладка саду дає прибуток з п’ятого року, горіхи — з сьомого, велика рогата худоба — з третього). А через те, що в нас відсутній ринок землі, ці галузі не розвиваються так, як могли б. Адже важко планувати бізнес на тривалий термін, якщо земля в оренді (наприклад, €10 тис. слід інвестувати лише в 1 ското-місце). Але дотуватимуть ці галузі до моменту, поки вони не вийдуть на прийнятний рівень розвитку. Стосовно садівництва, то вже цього року бачимо, що поступово слід зміщувати акценти із закладки садів і плантацій до дотування переробки й зберігання. Україна має великі врожаї, і це створює проблему зберігання продукції. Хто не має холодильників, змушений продавати яблука за безцінь. Хто має — для тих відкриваються різні можливості, в тому числі експортні. У тваринництві вже другий рік робиться акцент на інвестиції: компенсується 30% вартості добудованих тваринницьких приміщень. Цьогоріч ця програма включає елеваторні потужності: врожай великий, а елеваторів недостатньо. До того ж у нас логістичні проблеми з “Укрзалізницею”, які навряд чи швидко вирішимо. Тому компенсуємо неможливість швидкого перевезення можливостями зі зберігання.

Щодо сільгоспмашинобудування, то програма дає мультиплікаційний ефект. Агровиробникам компенсується вартість купленої техніки, вони частіше купують у вітчизняних машинобудівників, а останні — більше виробляють. Тобто завдяки підтримці фермера створюється хвиля позитивних змін за межами АПК. Як і 2018 р., в Україні передбачена велика програма підтримки фермерів — це вперше, коли держава системно підтримує малого виробника. Минулого року вона була реалізована не так добре, як хотілося. Та був напрацьований певний досвід: враховано, які продукти користуються попитом у фермерів. На підтримку виділено 1 млрд грн — ці кошти буде спрямовано на додаткове здешевлення купівлі вітчизняної сільгосптехніки, програму з компенсації ЄСВ, допомогу молодим фермерам-початківцям, здешевлення насіння (причому дію цієї програми розширено на насіння вітчизняного виробництва, а не лише української селекції), підтримку кооперації. Гадаю, цього разу ситуація буде кращою.