business head ads

Чому бізнес не може бути поза політикою?

Стратегії
Налаштування
  • Дуже маленький Маленький Стандартний Збільшений Великий
  • Стандартний Helvetica Segoe Georgia Times

Бізнесу не уникнути участі в політиці — питання лише у форматі цієї участі

Під час нещодавнього обговорення проекту Доктрини економічної безпеки між підприємцями виникла суперечка. Частина висловились за активнішу участь підприємців у політиці аж до створення нової партії. Решта заявили, що якщо надалі буде вестись розмова про участь бізнесу в політиці, то їм не цікава подальша участь в обговоренні доктрини. Певною мірою обидві сторони праві, але кожна помиляється по-своєму. Бізнес може не втручатись у політичну конкуренцію, але він не може стояти осторонь процесу вироблення державної політики. Парадокс? Ні, і ось чому.

Важка спадщина

Суспільство відновлює навич­ки підприємництва близько 30 років, тобто одне покоління. Натомість перед тим, протягом трьох поколінь, ці навички систематично та брутально викорінювались — від розкуркулення наприкінці 1920-х років, через розстріли Яна Рокотова та Владислава Файбишенка за торгівлю валютою та джинсами 1961 р., до переслідування “фарцовщиків” у 1970-1980-ті роки. Хоча останні лишень давали радянському споживачу те, що не могла дати радянська промисловість. Проте цю історію ми більш-менш знаємо.

Але є й інша сторона медалі, про яку не пам’ятають. Монополія комуністичної партії на владу означала також переслідування будь-якої політичної діяльності громадян, окрім санкціонованої владою. Одним із доказів є свідчення генерал-лейтенанта НКВС Павла Судоплатова, який писав: “1939 р. у Західній Україні перед нами постала задача тотальної радянізації: повністю ліквідувати приватну власність та індивідуальну участь у політичному житті”.

Така політика вкупі з вимогою членства в компартії для кар’єрного зростання створювала одночасно побоювання висловлювати свою думку та відразу до комуністичної партії. Думаєте, звідки взялось наше небажання брати участь в громадській діяльності, входити до лав партій, постійне використання фраз на кшталт “політика — це бруд” та, по суті, використання політики для власного зростання? Все це наша неприємна радянська спадщина, про яку треба пам’ятати. Адже через неї участь у політичній діяльності стигматизується самим суспільством.

Труднощі перекладу

Коли хтось каже про підприємця, що “він проводить у своїх компаніях таку-то політику”, це сприймається нормально. Але якщо говорять, що “власник такого-то бізнесу пішов в політику”, то це викликає переважно негативні відгуки. Проблема в тому, що одне і те ж слово — політика — має занадто багато змістів.

Англійською простіше. В ній є два різні слова — politics та policy. Перше означає політику як політичну конкуренцію, боротьбу кандидатів і партій за владу. Це саме те, що ми переважно не любимо та вважаємо “брудним”. А от слово “policy” означає політичний план дій, фактично бачення державної політики. У кожного кандидата чи партії це бачення своє.

Політичний план дій — це як оперативна система для комп’ютера. Різні системи працюють по-різному, але кожна має на меті одне — найефективніше управління ресурсами електронної машини для прийому, обробки та видачі даних. Три класичні європейські ідеології, які панують на Заході в наш час, — соціал-демократична, правоцентристська та ліберальна — це як Windows, MacOS чи Linux. Різним людям до вподоби різні системи, адже кожна з них має власні переваги та недоліки. Проте нічого жахливого та “брудного” в самих системах немає. Те саме з політичними планами.

Реальність — результат політичних планів

У парламентсько-президентській республіці, якою є Україна, всі важливі політичні рішення прий­маються виключно парламентськими політичними партіями та фракціями. За українським законодавством саме партії формують коаліцію, укладають коаліційну угоду та погоджують склад уряду, який має цю угоду виконувати. Якість цієї роботи — це ті правила, за якими працює бізнес зараз. Всі свідомо закладені корупційні шпаринки в законодавстві, як от “чорні реєстратори”, — це результат політичної діяльності партій та фракцій парламенту.

При цьому українські політичні партії продовжують жити з формальними, відірваними від економічної реальності програмами. Вони й надалі голосують за особистий інтерес власних спонсорів та партнерів. Поки чесний і соціально відповідальний бізнес стоїть осторонь, ніхто не буде враховувати його інтереси та робити державну політику реформ такою, яка потрібна “білим”.

В Україні склалась парадоксальна ситуація, коли партії уповноважені здійснювати політичне управління державою, але не виконують цю функцію. Без реального виконання політичними партіями своїх функцій політичного державного менеджменту Україні не вижити. Не буде розвитку, не буде модернізації без прийняття рішень, що точно можуть бути виконаними. Зараз рішення розірвані, спорадичні, не пов’язані єдиною цілісною державною політикою. Жодна політичні партія не пов’язується з конкретною реформою. Жодна реформа не є партійним продуктом.

Партії важливі

Українське суспільство має переусвідомити роль партій. Тільки партії приймають всі державні рішення щодо державної політики в парламенті. Якість державних рішень щодо державної політики залежить від якості роботи партій. Тому однією з форм участі бізнесу у створенні політичних планів є долучення до партійної діяльності. Адже саме слово “партія” має значення “частина”, тобто означає частину суспільства, яку об’єднують спільні світогляд та цінності.

Згідно з даними реєстру Міністерства юстиції, маємо дві “бізнесові” партії: Партія малого та середнього бізнесу України, створена 1998 р., та Партія промисловців і підприємців України, заснована 2000 р. Але жодна з цих партій наразі не веде помітної політичної діяльності.

Чи є варіантом створення власної партії? Так, це імовірно, але несе в собі два ключові ризики. По-перше, така партія фізично не встигне взяти участь у парламентських виборах восени, адже має ще пройти процедури створення осередків у регіонах і реєстрації в Мін’юсті. По-друге, класичне для України партійне будівництво “згори донизу” завжди коштує дорожче та має непрогнозований результат, на відміну від створення партій так, як це відбувалось в західних країнах. По-третє, треба одразу усвідомлювати, що якщо в Україні близько 2 млн осіб ведуть приватний бізнес, то створення підприємницької партії одразу скорочує виборчу базу.

Порядок денний бізнесу

Найефективнішим механізмом участі бізнесу в створенні та провадженні державної політики буде вироблення власної позиції у вигляді “адженд”, політичних порядків денних. Адженда — це не просто вимоги до влади чи бачення державної політики очима бізнесу. Це повноцінний політичний документ, що містить бачення майбутнього після втілення реформи, перешкоди та спротив реформі та перелік необхідних змін — нормативних, інституційних та бюджетних, які мають бути зроблені для досягнення бачення.

Прибічники “білого” бізнесу та аналітичні центри, такі як Український інститут майбутнього та Колегіум Анни Ярославни, мають достатньо експертизи та людських ресурсів, щоб допомогти асоціаціям підприємців створити адженди з різних напрямків: податкова політика, реєстрація корпоративних прав, регламентація втручання правоохоронців у підприємницьку діяльність.

Бізнесмени та асоціації оприлюднюють свої порядки денні та фактично оголошують тендер серед політичних сил, які планують змагатись за місця у Верховній Раді. Вони беруть на себе зобов’язання втілити адженди від бізнесу та зробити їх державною політикою. Бізнес обирає найперспективніших кандидатів, які мають достатньо інтелектуальних та людських ресурсів, щоб претендувати на проходження до парламенту.

Який би варіант не підходив саме вам, осторонь бути не можна. Якщо не братись за політику, то політка візьметься за тебе. “Білі” підприємці знають це краще за інших.