Мораторій: шлях в нікуди. Земля – спадок держави чи товар?

Тарас Шевченко, малюнок Полтавщини 1845
970
Тарас Шевченко, малюнок Полтавщини 1845

Ініціатива щодо введення продажу землі сільськогосподарського призначення

Мораторій на продаж с/г земель – найгостріше питання земельної реформи. Мораторій на продаж землі (який продовжувався 7 разів) не лише робить українську земельну реформу довготривалішою у світі (25 років). Він паралізує ринок у 96% сільськогосподарських земель.

Запорукою успішного розвитку аграрного сектора економіки є наявність дієвої системи земельно-іпотечного кредитування, ключовою ланкою якої виступають спеціалізовані кредитні інститути.

Верховна Рада 6 жовтня прийняла законопроект щодо продовження мораторія на продаж сільськогосподарських земель до 1 січня 2018 року.

"За" законопроект № 5123-1 проголосувало 297 народних депутатів.

"Цей ринок має бути прозорим і справедливим, конкурентним і ефективним, він має унеможливлювати будь-які тіньові оборудки із землею. Саме тому є необхідність продовжити мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення до належного законодавчого забезпечення запровадження і регулювання обігу земель, але не раніше 1 січня 2018 року", – йдеться у пояснювальній записці до законопроекту.

Фактично, що Верховна Рада, насправді, не продовжила мораторій, а замінила одну дату в Земельному Кодексі на іншу.

Найприкріше, що від мораторію страждають не найзаможніші верстви населення: 68% земель (або 27,7 млн га) перебувають у власності селян-пайовиків. В той же час 1,6 млн власників паїв пенсійного віку, які не мають змоги самотужки обробляти землю, живуть у бідності через неможливість вигідно здати в оренду, продати чи заставити власний пай.

На цьому фоні вже 15 років успішно існує тіньовий ринок землі. Заручившись підтримкою корумпованого чиновника «обрані» спокійно продають та купують гектари землі під гаслами нардепів «не дозволимо розпродаж основного багатства України».

Проте що відбувається насправді? Мораторій – це, фактично, шлях в нікуди.

Якщо поглянути на ситуацію з історичної точки зору, то в Україні земельні реформи вже підіймались.

Так, Петро Скоропадський мав власну концепцію соціально-економічної розбудови країни. При цьому кінцевою метою реформувань були не лише ліквідація малоземелля і безземелля шляхом справедливого розподілу земельного фонду, а й формування середнього класу власників, які мали стати господарською та військовою опорою режиму. Домінантою реформацій стало відновлення приватної власності на землю, повернення її в товарний обіг.

Земельні реформи мали багатоступеневий характер. Низкою законодавчих актів передбачалося реалізувати такі принципи: 1) відповідальність за перетворення брав на себе уряд; 2) створення державного земельного фонду за рахунок державних, церковних і частини приватних земель з повним відшкодуванням за них; 3) продаж земельних ділянок малоземельним господарям; 4) створення дрібних, але економічно міцних господарств; 5) забезпечення ефективної роботи цукрової промисловості як базової галузі України; 6) вдосконалення сільськогосподарського кредитування.

Пунктом 15 перехідних положень до Земельного кодексу України заборонений вільний продаж землі сільськогосподарського призначення. Земля – це надбання народу держави, яке категорично проти щоб знаходилось в руках іноземців.

Згідно статті 41 Конституції України, Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Є противники продажу землі, які говорять, що земля буде скуплена за безцінь і люди будуть обдурені цим, проте також є й прихильники, які говорять про право власності і що людина як хоче, так і буде розпоряджатись своїм майном.

Я категорично проти і перших (тих, хто за ринок землі) і в деякій мірі не згоден з тими, хто проти. Як на мене, максимально можна було б дати розуміння і показати, чому не хочуть продавати землю, але врегулювати це питання. По-перше, потрібно створити державний земельний банк, по-друге, необхідно провести нормативну оцінку ринку, оцінку всіх земель сільськогосподарського призначення, які є в Україні. Землю отримували відповідно до чинного законодавства, або виділялась, або надавали пай. Якщо людина бажає продати землю, і була проведена нормативна оцінка, то за її правом, земля може продаватись будь-кому: якимось шахраям різного масштабу, великим транснаціональним корпораціям, які купляють землі за безцінь, адже ні для кого не секрет, що сьогодні Україну фактично жбурляють на дно, та хочуть обезцінити основне багатство країни.

Справа в тому, що в 2005-2007 році, коли економіка була на підйомі і ціни на землю були високими, то ніхто не був би таким зацікавленим в придбанні земель. Сьогодні йде війна і занепад економіки і все це штучно, аби довести людей до повного зубожіння та заробити на цьому великих коштів. Це чиясь продумана вкрай ганебно розроблена програма.

Якщо б був Державний земельний банк, була, наприклад, нормативна оцінка землі, люди отримали безкоштовно від держави землю. Якась бабуся-дідусь, сім’я йде в банк і держава у них викупає цю землю за реальні кошти, за ту ціну, яку вона дійсно коштує, а не зменшену штучною кон’юктурою. Земля потрапляє у Державний земельний банк, до володінь держави. Земля набуває статусу державної. Інша людина, молодий спеціаліст через цей же земельний банк може реалізувати своє право на землю. Тобто виходить, що реалізується право і однієї людини по продажу землі і іншої людини у її володінні та обробці. Таким чином подібне рішення підіймає з колін сільське господарство, а транснаціональні корпорації залишаються в стороні, при цьому зацікавлює людей їхати в село: вони все так же можуть домовлятися про оренду землі з власником, але на реальних умовах.

Міжнародний досвід:

Спеціалізовані установи для управління землями державної власності були створені у Словаччині – Словацький земельний фонд, Угорщині – Національний земельний фонд, Чехії – Земельний фонд, Польщі – Агентство сільськогосподарської нерухомості, Литві – Національна земельна служба, Латвії – Державна земельна служба, Данії – Департамент консолідації земель, Нідерландах – Служба управління землями і водами, Болгарії – Національна компанія “Земля”. Завдання даних установ полягають у наданні кредитів товаровиробникам, здійсненні управління державними землями, консолідації подрібнених земельних ділянок, забезпеченні розвитку сільських територій.

Якщо звернутися до досвіду країн ЄС, спостерігається така практика: країни створюють установи з управління державними землями та сприяють прямо чи опосередковано створенню спеціалізованих фінансових установ для розвитку кредитування сільського господарства. У Німеччині іпотечні банки надають позики під заставу земельних ділянок і випускають боргові зобов’язання. Згідно чинного законодавства, іпотечна позика не може перевищувати 3/5 вартості земельної ділянки, яка заставляється. Кредити надаються на 6, 10, 15, 20 років під 8-9 % річних.

У Франції основним кредитором аграрного сектору економіки є кооперативна кредитна система “Credit Agricole”, на яку приходиться до 70% загальної фермерської заборгованості, у тому числі довгострокової під забезпечення нерухомим майном. “Credit Agricole Group” є лідером ринку у Франції і одним з найбільших банків у Європі: 54 млн клієнтів, 160 тис. співробітників, 1,2 млн акціонерів і 6,5 млн кооперативних акціонерів в основі його діяльності.

У Нідерландах основним кредитором сільського господарства виступають створені у кінці ХІХ ст. місцеві кредитно-ощадні товариства, об’єднані на кооперативних засадах Центральним кооперативним селянським банком – “Rabobank”. Характерною рисою розвитку даної кооперативної кредитної системи є те, що її становлення і розвиток здійснювалися при повній відсутності державної підтримки, навіть у період криз. Станом на 2014 р., “Rabobank” відноситься до числа найбільших банків світу і займає друге місце за розміром капіталу серед банків Голландії.

У Великобританії з 1928 р. функціонує Сільськогосподарська іпотечна корпорація, якій належить 5 провідних банків країни. Вона є основним іпотечним інститутом, що здійснює довготермінове кредитування фермерів під заставу нерухомості. Провідні позиції в кредитуванні фермерів, у тому числі іпотечному, займає державна Фермерська кредитна корпорація, яка надає позики строком до 30 років.

У сучасних умовах господарювання в Україні існує ряд об’єктивних передумов для запровадження моделі діяльності земельного банку в якості державного регулятора на ринку сільськогосподарських земель. Враховуючи національні особливості України, доцільно скористатися позитивним досвідом включення землі в економічний обіг у ЄС та розробити механізм функціонування Державного земельного банку України, а не розкрадати державний бюджет та землі. Діяльність даного суб’єкта ринку земель змінить роль держави у системі регуляторної політики, створить цивілізований економічний механізм контролю за ринком сільськогосподарських земель. Як показав досвід ЄС, діяльність фінансових інститутів суттєво впливає на рівень розвитку аграрного сектора економіки, задоволення попиту населення у продуктах харчування та поліпшення соціально-економічного становища сільських територій.