Обмеження реалізації алкоголю Київською міською радою

Жан Беро, «Выпивающие», 1908
999
Жан Беро, «Выпивающие», 1908

Антиалкогольна політика за останні 100 років: успіхи поразок

ПИТАННЯ ДНЯ

22 вересня на пленарному засіданні Київської міської ради депутати прийняли рішення про обмеження реалізації алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива у стаціонарних об'єктах торгівлі в столиці. Відповідні обмеження діятимуть з 23:00 до 10:00 для всіх суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, окрім закладів ресторанного та швидкого харчування.

Київській сучасній владі потрібно було б не забороняти, тим більше, що таке рішення Київради по суду скоріше всього може бути скасовано, а пам’ятати, і це підтверджує історичний досвід. В історії немає нічого нового. Все колись робилося і має результат. А граблі ніхто не відміняв, мабуть, сучасні київські депутати на них черговий раз стали. Кияни бачили і не таке, їх не здивуєш. А от що буде з тими, хто проголосував, депутатами, то народна «любов» їм повернеться обов’язково!

Будь-яка дія, яка направлена на заборону, призводить до більшої протидії, яка врешті-решт перемагає заборону та призводить до більших збитків.


ВИСНОВОК

Для того, щоб заборонити будь-що – потрібно порахувати спочатку збитки. І якщо їх більше ніж очікуваний ефект – відмовитися і запропонувати іншу політику, як варіант – не забороняти, а ввести націнку на продаж алкогольних напоїв в нічний час, яка б зараховувалася до міського бюджету.

Історія питання

Дивно, але факт: майже всі потрясіння на нашій території в ХХ столітті трагічно збігаються за часом з антиалкогольними кампаніями. Початок століття. Введення сухого закону в Російській імперії (Україна входила до її складу). Хоча спочатку міцні напої подавали в ресторанах, трактирах і інших закладах, закон діяв майже повсюдно. До початку зими 1914 року дозволені потоки алкоголю, що живили трактири і ресторани, обміліли. У Києві йде активна боротьба з самогоноварінням, щомісяця конфіскують до тисячі апаратів, (при тодішньому населенні, цифра чимала), в аптеках розкуповують спиртовмісні рідини.

Лікарі підробляють, виписуючи рецепти на спирт і спиртовмісні препарати. Лікарні заповнені тими, хто отруїлися одеколоном і політурою. Отруєння досягали рівня епідемії. При цьому можна почути одкровення тих років: «Ніколи ми стільки не пили, як тепер, в епоху абсолютної тверезості ...» У той час подушне споживання алкоголю становило 3,5 літра на душу населення.

У фільмах про «ту пору» ми бачимо, як люди п’ють каламутну рідину з величезних бутлів. Помилково вважається, що це самогон, а насправді прообразом цього напою був так званий «Базіка» молоком очищали політуру, яка набуває характерну муть.

«Сухий закон» серйозно підірвав економіку воюючої країни. І, в принципі, не дав бажаних результатів. Ринок самогоноваріння і підпільних спиртних напоїв з лишком компенсував відсутність алкоголю на прилавках магазинів.

Як приклад, ситуації у Києві 1918 року. Серед інших зборів, прийнятих Київською міською думою у 1918 p., нашої уваги заслуговують такі традиційні джерела прибутків від міських податків, як збори з торгівлі і промислів. Аналізуючи цей збір, цікаво простежити рух прибутків за попередні роки. Так, у 1914 р. надходження за збором становили 358 463 крб, у 1915 р. вони зменшились до 263 463 крб, тобто на 26,6 %, у 1916 р. падіння продовжилось до 227 463 крб або у відношенні до 1914 р. на 47,9 % і, нарешті, у 1917 р. залишились майже на тому ж рівні. Скорочення прибутків пояснюються забороною продажу спиртних напоїв на початку війни. Збільшення ж збору більш ніж у 3 рази в 1918 р. припадало виключно на дозвіл (з другої половини року) продажу пива і вина, збір з якого визначено у 400 000 крб. Весь прибуток від цього виду податку склав 1,0 % від усіх прибутків міста.

Так, вже радянська влада скасувала обмеження в середині двадцятих років, зрозумівши, що краще мати підконтрольний державі ринок алкоголю, ніж алкогольне свавілля, яке не тільки завдає шкоди здоров’ю, але і не приносить ніякого доходу скарбниці. За вказівкою Сталіна неодноразово збільшували виробництво алкогольної продукції, щоб утримати рубль від інфляції.

Підйом

Гроші від продажу алкоголю давали швидку оборотність коштів. Відбувалося це в переломні моменти існування СРСР: під час індустріалізації, після Великої Вітчизняної війни, при відновленні зруйнованої промисловості. Ці заходи дали позитивні результати. Грошова система швидко стабілізувалася, що дозволило економіці зробити ривок, перетворивши недавню аграрну країну в промислового гіганта.

Кампанія 1958 року. У 1958 році була прийнята Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про посилення боротьби з пияцтвом і про наведення порядку в торгівлі міцними спиртними напоями». Заборонявся продаж горілки у всіх підприємствах торгівлі громадського харчування (крім ресторанів), розташованих на вокзалах, в аеропортах, на привокзальних і пристанційних площах. Не допускався продаж горілки в безпосередній близькості від промислових підприємств, навчальних закладів, дитячих установ, лікарень, санаторіїв, в місцях масових гулянок і відпочинку.

Кампанія 1972 року. 16 травня 1972 року була опублікована чергова Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 361 «Про заходи щодо посилення боротьби проти пияцтва і алкоголізму». Передбачалося скоротити виробництво міцних алкогольних напоїв, але натомість розширити виробництво виноградного вина, пива і безалкогольних напоїв.

Також були підвищені ціни на спиртне; припинено виробництво горілки міцністю 50 і 56°.

Час торгівлі алкогольними напоями міцністю 30 ° і вище було обмежено проміжком з 11 до 19 годин. Вважалося, що це зменшить споживання населенням міцного алкоголю. Такий захід викликав до життя цілу мобільну мережу «пересувних пунктів продажу алкоголю». У водіїв таксі з подвійною націнкою можна було купити пляшку горілки. Активно працювали і підпільні самогонні цехи. У кожному мікрорайоні існувала своя точка, де можна було купити самогон. На папері йшла непримиренна боротьба з пияцтвом. Показники, нібито, поліпшувалися, тоді як насправді все було зовсім інакше. Кількість постраждалих від неякісного алкоголю росла.

Були створені лікувально-трудові профілакторії (ЛТП), куди людей відправляли примусово; з фільмів вирізали сцени з вживанням спиртних напоїв. Гасло кампанії: «Пияцтву – бій!».

Чергова спроба провести алкогольну реформу була зроблена Михайлом Горбачовим. Алкоголю оголосили рішучу і тотальну війну. 7 травня 1985 року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР ухвалили «рішуче і повсюдно посилити боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом». Виконання було безпрецедентним за масштабом. Держава вперше пішла на зниження доходів від алкоголю, які були значущою статтею держбюджету, і стало різко скорочувати його виробництво. Закривали вино-горілчані магазини. Продавати спиртне дозволялося з 14.00 до 19.00. Боролися з розпиванням алкоголю в парках і сквериках, в поїздах. За вживання спиртного на робочому місці – звільняли і виключали з партії. Стали пропагуватися безалкогольні весілля. Поширювалися наукові праці про шкоду алкоголю. Цензура видаляла і перефразувала тексти книг і пісні, вирізалися алкогольні сцени з театральних постановок і фільмів.

Але результат кампанії і в цей раз виявився плачевним. Надлишок грошової маси, так званий «грошовий навіс», який і без того становив в радянській економіці близько тридцяти мільярдів, почав стрімко зростати. Всі спроби якось стримати процес не приводили до бажаних результатів. Як і раніше, щосили розцвів ринок самогоноваріння. Він набув тотального розміру. З прилавків магазинів зник цукор. Самогоноварінням займалися всі без винятку верстви суспільства, починаючи з сільських алкоголіків, закінчуючи академіками.

Як висновок, антиалкогольна кампанія закінчилася розпадом СРСР.

Зарубіжний досвід антиалкогольної політики.

Уряди різних країн завжди намагалися контролювати кількість споживання спиртного серед населення. Кожний робив це по-своєму, і розмаїття співвідношень цілей і коштів, що утворилося, послужило гарним ґрунтом для дослідження, як впливає ціна випивки на обсяги її споживання.

Здається логічним, що при підвищенні ціни на якийсь товар, наприклад, спиртних виробів, обсяги його продаж мають знижуватися. Проте щось змусило групу дослідників перевірити цей факт. І, як показала практика, не дарма.

Учені американського Центру профілактики проаналізували статистику продажів спиртного у Швеції в проміжку між 1984-м і 1994 роками. За їхніми словами, ринок цей дуже складний. Там неодноразово вживали такі заходи для скорочення споживання спиртного населенням, як, наприклад, підвищення податків на продаж алкоголю, що веде за собою його подорожчання для кінцевого споживача. Причому призводило це найчастіше до збільшення споживання спиртного за рахунок переходу споживачів на більш дешеві марки, а не до скорочення обсягів продажів.

У своїй статті, опублікованій у журналі Alcoholism, дослідники стверджують, що є сенс підвищувати ціни тільки на більш дешеві напої. На думку автора доповіді Пола Грюнвальда, аналіз ринку алкогольної продукції ускладнюється широким розмаїттям цін на різні види напоїв: «Наші дослідження показали, що підвищення цін на спиртне може як призвести, так і не призвести до зниження його споживання і вирішення пов’язаних із цим проблем. Однакове подорожчання може по-різному вплинути на різні ринки і з різним розподілом цін».


Як це працює

Дослідники виявили, що при підвищенні цін на більш дорогі напої споживачі просто переключаються на дешевшу альтернативу, водночас як підвищення цін на найдешевші напої справді скорочує обсяг продажів.

Вивчивши статистику продажів Systembolaget (до 1995 року державна монополія по постачаннях спиртного у Швеції), вони з’ясували, що тотальне підвищення цін на 10% призвело до скорочення обсягу продажів на 1,7%. Коли ті самі 10% подорожчання торкнулися лише найдорожчих напоїв, загальна кількість продажів зросла на 2,8%. При підвищенні ж цін тільки на найдешевшу продукцію вони скоротилися на 4,2%.

Зате зниження ціни на спиртні напої має більш прямолінійний результат. Наприклад, у Великобританії з 70-х років минулого століття ціни на спиртні напої щодо вартості більшості інших товарів в основному знижувалися.

У цей самий період відзначалося зростання зловживання алкоголем і пов’язаних із цим смертей. Понад 6500 людей вмирають щорічно тільки через захворювання печінки й алкогольного отруєння.

Професор Мартін Плант, експерт по алкогольній продукції Західноанглійського університету, переконаний, що вартість спиртного безсумнівно впливає на обсяги його споживання. «Та спостереження показують, що просто підвищення цін на весь ряд спиртної продукції не завжди помітно впливає на обсяг продажів, — каже він. — Хоча Австралія побачила в підвищенні цін на міцні сорти пива спосіб знизити споживання їх».

Дослідники вважають: урядові програми мають брати до уваги той факт, що споживачі можуть поміняти свої алкогольні пристрасті під впливом тих чи інших обставин. Вони стверджують, що стосовно дешевих напоїв подорожчання буде більш результативним, ніж якщо воно торкнеться всього ряду алкогольної продукції.

Хоч що там було б, головне пам’ятати, що в усьому треба знати міру й не варто намагатися повторювати досвід із сухим законом — в Америці з цього нічого хорошого не вийшло.

Ліцензування торгівлі алкогольними напоями


Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) може здійснюватися суб’єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Плата за ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту), становить 8000 грн. на кожний окремий, зазначений в ліцензії електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться у місці торгівлі, а на території сіл і селищ, за винятком тих, що знаходяться у межах території міст, — 500 грн. на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту), на кожний окремий, зазначений у ліцензії електронний контрольно‑касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться у місці торгівлі.

Плата за ліцензію на роздрібну торгівлю сидром та перрі (без додання спирту) становить 780 грн. на кожне місце торгівлі незалежно від його територіального розташування.

Для місць торгівлі, які розташовані за межами території міст обласного підпорядкування і міст Києва та Севастополя на відстані до 50 км та які мають торговельні зали площею понад 500 кв. м, плата за ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту), становить 8000 грн. на кожний окремий, зазначений в ліцензії електронний контрольно‑касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться у місці торгівлі.

Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями  зараховується до місцевих бюджетів згідно з чинним законодавством.

При цьому, відповідно до чинного законодавства, жодних обмежень по часу торгівлі ліцензійні умови не містять.